Лонгрід...

Правила арт гри змінюються. Колекціонер більше не шукає статус. Він шукає сенс.

2025 рік чітко показує: артринок змінюється. Те, що вважалося «нормальним шляхом» для художника ще п’ять років тому - перехід від невеликих місцевих галерей до закладів середнього розміру і, зрештою, до міжнародних мистецьких ярмарків - більше не працює таким лінійним, передбачуваним способом. Ця модель вже не універсальна.

Сьогодні великі гравці активно “перехоплюють” художників ще до перших серйозних виставок, не даючи їм можливості поступово формувати голос і глядача. Водночас галереї втрачають ресурси на довгостроковий розвиток художників - те, що ще донедавна було основою довіри й еволюції.

На цьому тлі змінюється і поведінка колекціонерів. Вони більше не колекціонують гучні імена заради статусу чи публічної оцінки. Вони шукають інше: емоційний зв’язок, автентичність, довгу оптику. Їхні рішення стають менш імпульсивними й більш відчутими. Замість гучної покупки - уважне спостереження за практикою митця. Замість портфеля інвестицій - візія стосунку з власною колекцією.

Вартість починає формуватися не через ціну, а через глибину стосунку: до художника, до галереї як партнера, до самого процесу колекціонування як жесту інтимного, цілісного й відповідального.

Мене як кураторку це глибоко цікавить. Бо питання звучить уже не так: “Що сьогодні хоче колекціонер?” А радше: “Як можуть художники та куратори відповідати - не реактивно, а стратегічно? Як не загубити себе в новому полі гри, де головна валюта - довіра, а не хайп?”

Все частіше мова про систему координат та про цінності. Про вибір: як саме ми хочемо бути репрезентовані та проявлені в мистецтві - і заради чого.

🌟 @artkuratorka