Лондон вміє говорити з тобою через рекламу - просто, дотепно, легко. Йду вулицею, бачу: «Coffee costs less than therapy» чи «Every sandwich dreams of being a bagel» ... і вже усміхаюся. Навіть якщо холодно, мокро і не їла. Тут копірайт - це маленькі міські історії, короткі, але точні, як меми. Реклама стає частиною міста, а не перешкодою і це круто. Метро = класика: святковий Coca-Cola, теплий Amazon, і трохи абсурду. Сміялася, коли побачила: «Wish we’d packed the internet». Або реклама від пива Taylor’s = коли всі говорять, що AI забере роботу, але він не забере «after-work pint». Бо збоку стоїть робот з пінтою пива. Бо пиво в пабі після офісу - то є святе. Я бачу міста через рекламу. Профдеформація, чи шо.