Китай наводить порядочєк в глобальній економіці

Сьогодні ми спостерігаємо найбільші макроекономічні дисбаланси в історії світу, і всі вони сходяться в Китаї. Хоча Китай давно вважається наступною великою економічною наддержавою, його остання траєкторія свідчить про зовсім іншу картину😲 — з політичними прорахунками, системною фінансовою гниллю та стрімким занепадом рушія зростання.

Економіка Китаю по суті виходить з-під контролю, і цьому не видно кінця. Дефлятор ВВП КНР, найширший індикатор цін на товари й послуги, продовжує знижуватися на тлі зниження економічної активності.

Це не просто регіональна проблема, а масштабна макроекономічна подія, що має вплив на світові ринки капіталу. Коли глобальні економіки зазнають труднощів, особливо такі великі й інтегровані як Китай, капітал не зникає — він переміщується. Глобальне перерозподілення капіталу — не просто наслідок ринкової волатильності, а прояв глибокого перегляду ризиків на тлі втрати довіри до фінансової системи Китаю😍.

Щоб зрозуміти, чому це настільки важливо, потрібно розібратися, що саме ламається в Китаї. Суть проблеми полягає в секторі нерухомості, який становить приблизно 30% ВВП Китаю. Ця величезна частка економічної активності зараз перебуває під серйозним тиском: девелопери йдуть у дефолти, обсяги продажів падають, а ціни на житло знижуються в основних містах. Утім, це не повинно дивувати, адже з початку 10х років стало дуже багато інформації про масове надлишкове будівництво «міст-привидів», яке свого часу й було двигуном зростання Китаю. Проте ефект спіралі від цього масового будівництва був неминучим.

Це створює дефляційний тиск🙃 і підриває вартість застави, що підтримує великі частини тіньової банківської системи Китаю.

Додаткову занепокоєність викликає відмова КПК запровадити реформи, які б сприяли більшій прозорості, фінансовій дисципліні та ринковим коригуванням. Замість того, щоб дозволити ринкам очиститися, Пекін обирає контроль через валютні обмеження, державне втручання та посилений нагляд за фінансовою діяльністю.

Ця втеча внутрішнього й зовнішнього капіталу переформатовує глобальний макроекономічний ландшафт. Нещодавно я вже писав, що наратив про «смерть долара» значно перебільшений, варто ознайомитись з ним тут⚠️. Економічний крах Китаю лише поглиблює залежність світу від долару для торгівлі та зберігання резервних активів для її забезпечення.

Попри фіскальні дисбаланси США та високий рівень заборгованості, $USD та $UST залишаються провідними світовими «тихими гаванями». Жодна альтернатива не має такої глибини, ліквідності та сприйняття безпеки.

Це також має наслідки для економіки США. Штати значною мірою виграли від зростання Китаю за останні 20 років. У цей період США, через свої корпорації, могли «експортувати інфляцію» й «імпортувати дефляцію» завдяки дешевій китайській робочій силі, зростанню середнього класу та високому попиту на сировину й товари. Від промислового обладнання до люксових споживчих брендів — Китай був надійним покупцем американського експорту й виробничим партнером у ланцюгах постачання США. Із втратою цієї рушійної сили прибутки американських компаній усе більше опинятимуться під тиском.

Структурно ослаблений Китай означає менший обсяг глобальної торгівлі, зниження попиту на товари та послуги США й повільніші інвестиційні потоки з боку міжнародного бізнесу🫠. Як наслідок, темпи зростання економіки США знижуватимуться, навіть якщо внутрішнє споживання залишатиметься стійким.

Крім того, сповзання Китаю в дефляцію може експортувати дезінфляційний тиск у глобальному масштабі. Цей ризик я вже обговорював тут у контексті Європи.

Цей зсув не тимчасовий😫. Він відображає глибше переосмислення глобального економічного лідерства й толерантності до ризику. Хоча США також мають свої структурні проблеми, наразі вони залишаються найкращим серед цього смітника, якщо не говорити ще гірше про структуру глобальної економіки.

Я не ПУШ ЗЕ ХОРСЕС🐎 про Китай, але це речі які відбувають у світі і про них треба пам’ятати.