Курт Воннеґут "Колиска для кішки" 🔷

3.5/5 ⭐️

Я люблю автора за його простий стиль оповіді, адже навіть серйозні теми від примудряється обіграти з легкою іронією. Гумор його подекуди буває темним, але саме через це розумієш, наскільки сильно йому боліла тема війни.

▪️Залишу тут цитату Ростислава Семківа із книги "Як писали класики":

Його [Курта Воннеґута] вважають класиком чорного гумору. Думаю, що витоки такого ставлення до життя слід шукати у тому дрезденському досвіді: конвоїри-німці ховають американських військовополонених у підвал, щоб ті не загинули від американської бомби. Далі гине більшість і конвоїрів, і полонених. Курт виживає, підіймається на поверхню і бачить, що місто [Дрезден] перестало існувати. Після такого або мовчиш, або пишеш крізь істеричний сміх.

Тож у творах Воннеґута так чи інакше проскакує антивоєнний настрій та певний скепсис щодо того, чи людство колись припинить воювати.

Книга "Колиска для кішки" теж несе у собі подібний сенс. Просто сам сюжет, накладений на усе це, не такий цікавий, як інші книги автора. Та все ж таки я рада, що прочитала її.

▪️Ось цитата звідти, яка гарна описує ставлення самого Воннеґута до світу:

Я згадав "Чотирнадцяту книгу Боконона", котру повністю прочитав минулого вечора. "Чотирнадцята книга" мала заголовок "Яку надію може знайти мисляча людина для людства на Землі, з огляду на досвід останнього мільйона років?"
"Чотирнадцяту книгу" я прочитав доволі швидко.
У ній було лише одне слово і крапка.
Ось так:
"Ніяку".

Я б сказала, що, можливо, сюжет тут не є основним. Це більше рефлексія автора на тему релігії та нескінченних воєн людства; його розчарування та біль 💔


#прочитане