Кожного разу, спілкуючись з військовими та ветеранами, я усвідомлюю: не завжди можна щось пояснити словами.
Деякі зустрічі просто залишають слід у серці.
Пройшло 3 дні, а всередині ще з ними, з ветеранами, з якими ми працювали, спілкувалися та ділилися досвідом…
Тренінг «Після фронту: як підтримати побратима. Комунікація зі своїми — виклики та рішення» який був на Дніпропетровщині для ветеранів залишив глибокий слід у мені.

Серед учасників я побачила чоловіка, якого спочатку навіть не впізнала. Це був —
командир Мартин. Памʼятаєте Історію «Мартина та Талісмана»— ось цього маленького “Талісмана” — облетіла весь світ.
Це історія сили, мужності і справжньої людяності .

Після поранення Командир міг би залишитися вдома. Але зараз він знову на передовій. Ділиться знаннями з побратимами, підтримує їх, йде на бойове завдання, а ще їздить до школярів і вчить їх як допомогти собі та іншим ( тактична медицина та розмінування). Тримає стрій і серце водночас.
У нас було дуже мало часу для спілкування, але його очі говорили дуже багато! Він сказав з усмішкою: «Навіть власне ім’я — Микола — забув…Всі називають мене Мартин. Я не можу залишити їх там, хлопців які мене чекають…Я маю бути там!»
Мартин-Микола — це людина, яку не зламали випробування.
Він пройшов війну, поранення, біль, і все ж знаходить сили віддавати себе іншим.
Його історії — це уроки мужності для побратимів, а його присутність — підтримка для тих, хто поруч.
Він не просто воює — він тримає серця інших у строю.

Я дякую Богу за знайомство з такими людьми.
Вони дають мені сили і підтвердження того, що я рухаюся правильним шляхом.

P.S. Мене часто запитують: «А як ти відновлюєшся після спілкування з військовими?»
Відповідь проста — саме так.
Через зустрічі, які наповнюють серце вдячністю і дають ще більше бажання діяти.
Дякую кожному!

https://www.facebook.com/share/1AxH4jZ9j4/?mibextid=wwXIfr