Колись сформулювалися три головні причини, чому українці до великої війни їхали світ за очі, поповнюючи (або й ні - посилено асимілюючись) нашу діаспору. Це наслідок сукупного прожиття десь під два роки у Північній Америці і знайомства з сотнями українців, які виїхали туди вже в часи незалежності. Отже, причин, на мій погляд, було три: а) самореалізація у нішах, де в Україні мало шансів здобути успіх і при цьому жити гідно (кіно, викладання, наука), б) чисто фінансові причини, бажання мати дім, нормальне авто, відпустку на Карибах і все це не з останніх копійок, в) втома і жах від безпросвітного бардаку на батьківщині в усіх сферах, який деморалізує і постійно обнуляє перспективи як країни, так і конкретної людини. Тепер, звісно, є безпековий момент, втрата дому, майна, загибель близьких. Було б цікаво, чи хтось досліджує на науковому рівні ці проблеми.