Колись психолог дала мені завдання сформулювати різницю між словами «образити» і «образитися».

Якщо подумати, відповідь проста.
Образити — це дія, спрямована на іншу людину, з наміром завдати болю.
Образитися — це теж дія, але внутрішня. Це рішення — прийняти образу.

Якщо розкласти більшість ситуацій, у яких здається, що нас образили, і чесно запитати себе:
«Тобто кожна людина в цій історії свідомо хотіла зробити мені боляче?» —
відповідь майже завжди буде — ні.

Хтось так висловлює свої почуття.
Хтось інакше не вміє.
Хтось сам живе з болем і ділиться ним так, як може.
Хтось просто закриває свої потреби.

І виходить, що:
1. більшість людей не хочуть мене образити і не бажають мені зла
2. образитися — це мій вибір, і він значно більше пов’язаний зі мною, ніж із ситуацією чи іншою людиною.

Жити в концепції «аби нікого не образити» — означає віддати свої рішення зовнішнім обставинам і чужим реакціям.

Ба більше, це тільки ілюзія контролю, бо відповідальність за образу завжди лежить на тому, хто вирішує образитися.
І контролювати це немає жодного сенсу.