🌻 Коли заходить мова про утиски української мови московитами, зазвичай згадують сумнозвісні Валуєвський циркуляр 1863 року, який забороняв друкувати україномовні книги, та Емський указ Олександра ІІ 1876 року, що блокував друк і ввезення будь-якої україномовної літератури, забороняв українські сценічні вистави й тексти народних пісень. 📚❌

За понад чотири століття московитської мовної агресії дослідники нараховують щонайменше 134 укази та заборони, спрямовані на приниження, обмеження й поступове витіснення українського слова. ⚔️📝

Утиски почалися задовго до появи російської імперії і задовго до Переяславської ради 1654 року. Ще раніше, ніж гетьман Богдан Хмельницький уклав із московським царем Олексієм Михайловичем військовий договір, який москва пізніше перекрутила на свій лад і назвала «возз’єднанням навіки». Тоді присягу від імені України складала козацька старшина на чолі з Хмельницьким, а від Москви діяла царська делегація на чолі з боярином Бутурліним. І вже тоді, ще до підписів і грамот, москва бачила в нашій свободі загрозу.

Ще в 1626 році Київський митрополит Йосиф Краківський написав акафіст до святої Варвари. Московське духовенство дозволило його друкувати лише після перекладу «своєю мовою» і наказало вилучити й знищити з українських церков усі книги нашого друку, замінивши їх московськими виданнями. ✝️📖

А вже наступного року, у 1627-му, стався ще жорсткіший крок. Перший із династії Романових цар Михаїл та його батько, патріарх московський Філарет, видали указ про спалення всіх примірників «Євангелія учительного» Кирила Транквіліона-Ставровецького, архімандрита Чернігівського, «чтобъ та ересь и смута въ мірѣ не была». 📜

Цю книгу на 181 сторінці автор надрукував власним коштом 9 листопада 1619 року у власній друкарні в маєтку Раїни Вишневецької-Могилянки в Рохманові, нині — село на Тернопільщині. Інші твори видатного українського православного і греко-католицького діяча, поета, вченого та друкаря також забороняли й знищували. 🖋️🏛️

Бо для московита українське слово було небезпекою. Мова будь-якого народу — це не просто засіб спілкування, це зброя пам’яті, його душа. Тому окупанти насамперед намагаються відібрати мову, придушити традиції і звичаї, щоб з часом стерти наші спогади.

Ми не можемо змусити всіх заговорити українською, бо її занадто довго виривали з серця й душі нашого народу. Проте ми можемо розповідати правду про минуле, пояснювати, чому це так важливо, і прокладати шлях до відродження наших традицій. Ми можемо плекати рідну мову, відродити любов до неї , підтримувати й приймати закони для її розвитку. Необхідно ділитися історією, показувати, чому нам і наступним поколінням життєво необхідно берегти слово, традиції та культуру, що формують нашу ідентичність. 🌱

Ми не маємо морального права сіяти розбрат між собою, коли ворог не лише на порозі, а вже відриває й шматує наші землі. Коли московит знищує залишки української душі, ґвалтутує нашу мову і культуру на рідній землі, відбирає право українців відвідувати могили своїх предків, катує й убиває наших людей.

Попри всі дії ворога, ми все одно не загубили себе за сотню років, — вистоїмо й зараз!

🌾Підписатися | ЧАТ | ТТ🌾