Коли світ аплодує спортсменам — ми віримо, що вони уособлюють честь, змагальність і людську гідність. Але що, коли медалі стають щитом для пропаганди? Коли спортивна шабля ріже не повітря в бою, а правду на шматки?

Яна Єгорян — російська фехтувальниця, олімпійська чемпіонка, яка мовчить про війну, поки її країна вбиває українців, руйнує будинки, катує і депортує. І це мовчання — вибір. Не нейтральність. Не страх. А свідоме мовчання, що перетворюється на співучасть.

Проте 08 червня 2024 року мовчання пані Єгорян набуло виразної форми.
Вона взяла участь у так званому “Всероссийском фестивале спорта «Надежда России», де також були присутні спортсмени з т.зв. «ДНР» — утворення, яке не має жодного юридичного стосунку до Російської Федерації, а є окупованою частиною суверенної території України.

Це був не просто спортивний захід. Це була публічна демонстрація підтримки російської окупаційної політики. Пані Єгорян не лише приймала участь разом зі спортсменами з «ДНР», а й фотографувалась з ними, поки ті тримали прапор незаконного квазідержавного утворення.

Це — позиція. Це — політичний акт. І це — співучасть у злочині.

Поки українські спортсмени ризикують життям на фронті, а інші — виборюють право України бути частиною цивілізованого світу, Яна Єгорян прославляє “Надежду России” на фоні прапора окупантів.

На сьогодні вона продовжує брати участь у низці міжнародних спортивних і культурних заходів, де фактично представляє державу-агресора. Її діяльність жодним чином не обмежена — ні спортивно, ні юридично, ні морально. І це — пряма поразка міжнародної системи безпеки.

Введення міжнародних санкцій проти Яни Єгорян стало б рішучим сигналом: світ не терпітиме спортивної підтримки злочинної агресії.
Це був би важливий приклад для інших російських спортсменів, які досі вважають, що мовчання — це порятунок.
Ні. Мовчання — це вибір. І він має мати наслідки.

Підписатися | Запропонувати новину | Реклама | Автострахування