2025-12-26 10:03:07
Коли як не зараз читати “Вівці цілі” Євгенії Кузнєцової?
Де ще ти зможеш знайти хоча б дрібку того СПРАВЖНЬОГО святкового, зимового настрою?
Не оцього прилизаного “ми поставили ялинку під Мераю Кері, випили келих просеко і дивимось Один удома-2”, а нашого, українського. Те що ми пам’ятаємо з дитинства: всі оці святкові забобони, сварками і сім’єю, друзями, які з’являються нізвідки. І навіть чимось новим, –
Миколаєва небесна дорога, – Яна відкрила рота і дивилась вгору.
– Це – мобільна група ППО, – сказав Максим.
Сюжету як такого тут немає. І почавши читати цю книгу я був не здивований, оскільки у “Спитайте Мієчку” ситуація ідентична. Я прийшов за вайбом, який я у підсумку і отримав.
У нас тут все розгортається навколо Максима, який переїхав до свого хворого батька, колишнього лікаря, для якого вони з Любою (доглядачкою) влаштовують “прийоми” пацієнтів, як у давні часи Юхимовича. І на Романа пацієнткою стає нова-стара сусідка сім’ї Максима Яна, яка приїджає досліджувати цю місцевість. Цю снігову, холодну, з відключеннями світла місцевість. +1 до вайбу.
І все. І далі ви спостерігаєте, на мою думку, за дуже крутим різдвяним фільмом, в якому кожен знайде щось своє. Про кожне зимове свято, яке святкують українці, які традиції (про які я навіть майже ніколи не чув).
І боже, як же це було прекрасно! Її спокійно можна було прочитати за один вечір, чого мені категорично не хотілось робити, тому що хотілось розтягнути кожну сторінку цього. Кузнєцова пише настільки колоритних персонажів, що смішно і страшно від того, що в них ти впізнаєш власну родину.
А, от ти де, — сказала вона до Максима. — Уявляєш, двох дітей народила твоєму батькові, а він мене й не впізнав. Ото так все життя з тими узістками своїми прокрутив, а мене зараз признав за завлабо-раторією. А завлабораторією в нього була стара противна баба. Навіть і в безпамʼятстві примудрився мені плюнуть в душу…
Мені було так тепло і я так не хотів, щоб ця історія закінчувалась. Вона настільки світла, навіть не дивлячись, що ближче до кінця зійшла у меланхолію. Але ось така вона, ця історія. І вона прекрасна, по-своєму!
#Peachвідгук
Де ще ти зможеш знайти хоча б дрібку того СПРАВЖНЬОГО святкового, зимового настрою?
Не оцього прилизаного “ми поставили ялинку під Мераю Кері, випили келих просеко і дивимось Один удома-2”, а нашого, українського. Те що ми пам’ятаємо з дитинства: всі оці святкові забобони, сварками і сім’єю, друзями, які з’являються нізвідки. І навіть чимось новим, –
Миколаєва небесна дорога, – Яна відкрила рота і дивилась вгору.
– Це – мобільна група ППО, – сказав Максим.
Сюжету як такого тут немає. І почавши читати цю книгу я був не здивований, оскільки у “Спитайте Мієчку” ситуація ідентична. Я прийшов за вайбом, який я у підсумку і отримав.
У нас тут все розгортається навколо Максима, який переїхав до свого хворого батька, колишнього лікаря, для якого вони з Любою (доглядачкою) влаштовують “прийоми” пацієнтів, як у давні часи Юхимовича. І на Романа пацієнткою стає нова-стара сусідка сім’ї Максима Яна, яка приїджає досліджувати цю місцевість. Цю снігову, холодну, з відключеннями світла місцевість. +1 до вайбу.
І все. І далі ви спостерігаєте, на мою думку, за дуже крутим різдвяним фільмом, в якому кожен знайде щось своє. Про кожне зимове свято, яке святкують українці, які традиції (про які я навіть майже ніколи не чув).
І боже, як же це було прекрасно! Її спокійно можна було прочитати за один вечір, чого мені категорично не хотілось робити, тому що хотілось розтягнути кожну сторінку цього. Кузнєцова пише настільки колоритних персонажів, що смішно і страшно від того, що в них ти впізнаєш власну родину.
А, от ти де, — сказала вона до Максима. — Уявляєш, двох дітей народила твоєму батькові, а він мене й не впізнав. Ото так все життя з тими узістками своїми прокрутив, а мене зараз признав за завлабо-раторією. А завлабораторією в нього була стара противна баба. Навіть і в безпамʼятстві примудрився мені плюнуть в душу…
Мені було так тепло і я так не хотів, щоб ця історія закінчувалась. Вона настільки світла, навіть не дивлячись, що ближче до кінця зійшла у меланхолію. Але ось така вона, ця історія. І вона прекрасна, по-своєму!
#Peachвідгук