🌌 «Коли я впала з неба» Юліана Кепке

видавництво: Апріорі, оцінювання не етичне💕

Історії боротьби чіпляють. Особливо, якщо вони про неймовірне виживання, коли здається, що це кінець і виходу немає. Однією із таких історій є історія Юліани Кепке. Сімнадцятирічна дівчина, що сама вижила у глухих джунглях в Перу після авіатрощі і за 11 днів дісталася людей. Чому в неї були всі задатки вижити я писала ось тут (перша і друга частини), а зараз розповім про свої враження від книги.

🌟 Це було щиро. Юліана детально розповідає про кожну подію, що призвела до катастрофи, кожне співпадіння та проблему, яка її супроводжувала. Відверто говорить про страх, про заціпеніння та легкість думок час від часу, які справді допомогли врятувати психічне здоров’я. Але, попри це, навіть за плином років вона признається, що досі відчуває страх і що немов втратила в тій пригоді частину себе та свого спокою.

А втім… Під час перельоту через Атлантику я з погляду духовного опинилася на чомусь на кшталт нічийної землі. Моє попереднє життя різко обірвалося. Нове ще не почалося. І поступово я зрозуміла, що аварія – це не просто неприємний інцидент, який людина переживає, усвідомлює та знову забуває. Попри те, що я дивом відносно м’яко приземлилася на землю тропічного лісу, я досі лишалася без ґрунту, без бази, без фундаменту.

Протягом довгих років Юліана уникала коментарів та інтерв’ю щодо своєї пригоди (чи можу я так називати цей випадок?), але пропозиція зняти документальний фільм від знаного Вернера Герцога та небезпека над Панґуаною, райським місцем в джунглях, де її батьки проводили дослідження, де вона провела чотири роки свого життя і отримала важливі навички виживання, змусила її діяти. Як мінімум, вона вперше за довгий повернулася до Перу, аби побачити місця дитинства. Як максимум – відвідала місця авіатрощі та, занурившись в спогади, вирішила поділитися ними зі світом.

Так, певна частка книги приділена проблемі вирубки лісів та збереження таких глухих місць/джунглів на землі у вигляді заповідників задля екології та майбутнього. І авторка чудово пов’язала ці дві речі: легко та не напружуючи, не було враження, що це неначе моралізаторський маніфест про природу. Все ж головні тут спогади та історія виживання, яка справді не залишить вас байдужим: самотність, травми, личинки в ранах, пошук їжі та небезпека в лісі. А також надія та щира віра в краще.

Мені сподобалося. Це було жахаюче, але в той же момент надихаюче.

Порада всім фанатам теми природних катаклізм, історій виживання та біографій такого штибу.

#дегустація