ХРИСТОС НАРОДИВСЯ!
СЛАВІМО ЙОГО!

Спіймав себе на дивному й недоречному відчутті: чи не вперше не приходять на гадку слова вітання й побажань. І взагалі, якось трудно дається кожне слово. Напевно це починає даватися взнаки не лише моральна втома, але й дисонанс, який у прив'язці до сьогднішнього чудового й такого радісного завжди свята можна зобразити наступним чином: як відзначати Різдво посеред Страсного Тижня? Україна четвертий рік в його страстях і терпіннях. І це не завжди й не всім вдається суміщати. А ще, особливо, коли узурпатор, який сам вихвалявся, що він атеїст-безбожник, украв в українців свято? І не лише це...

От находить отаке. А потім задумуєшся: а може це їм, отим двом губителям України, диким шахраям-наперсточникам vладзімірам і було потрібно, щоб ми впадали в зневіру, депресію, а далі й у безнадію? І відмова від різдвяного перемир'я одного кривавого карлика, і чергове вкрадене та заповнене відрижками незмінної брехні наше свято, яке так спаскудив інший...

А що маємо пам'ятати стосовно будь-яких дій ворога (хоч зовнішнього, хоч внутрішнього) — для початку в жодному випадку йому не допомагати.

Різдво це не лише релігійне свято, але й наші національні традиції, колядки, були ж ще недавно вертепи, зараз хіба десь у Карпатах ще ходять, як і ті неймовірні ватаги колядників. Не скрізь зможемо повноцінно відсвяткувати, але пережити чудові позитивні спогади й зігріти собі душу може кожен. А ще урочисті святкові Служби Божі в храмах. Там і звичні Вертепи-шопки, й дійсно піднесені колядки, коли співаємо цілим собором.

Думаю, що зранку дорогою до церкви багатьом , як і мені якось не згадувалося про коляду. Але тим більше піднесення, коли завів перші ноти, наш Блаженніший патріарх Святослав. А далі вже всі ми разом з церковним хором.

І свято таки є, воно з нами. Бо радіти Рождеству Дитятка Ісуса — це також у своїй суті долати темряву воєнного лихоліття, авторитарної диктатури та й просто фізичну темінь через відключення. Бо перше у протистоянні ворогу — не допомагати йому! У нас забажали вкрасти різдво? Ми його відзначаємо й радіємо святу. Якщо бракує інших стимулів, то хоча б наперекір! І молимося за тих, у кого нема нині такої можливості.

Замість вітальної карточки ще одна керамічна композиція видатного художника й дуже близького друга нашої родини Романа Петрука "Коляда". І сьогодні в нас у Патріаршому Соборі УГКЦ.