Історія світу🌍🌍🌍

Після занепаду індо-грецьких держав у Північно-Західній Індії на арену вийшли нові гравці — войовничі кочові племена, що протягом століть мігрували з територій сучасної Центральної Азії. Серед них особливо вирізнялися скіфи — у давньоіндійських джерелах відомі як шак’ї або шакіа. Саме вони стали засновниками скіфсько-індійських князівств, які зберігали владу в регіоні приблизно з I століття до н.е. до I століття н.е., залишивши глибокий слід в історії Індії.

Скіфи, або точніше — індійські скіфи, були частиною ширшого кочового руху, який включав також сакав, тохарів, юечжі та інших. Після тиску з боку сарматів і юечжі в Середній Азії, частина саків рушила на південь — через Іран, Афганістан і Бактрію — й зрештою проникла на територію Північної Індії. Вони поступово витіснили ослаблені індо-грецькі династії, але водночас багато чого успадкували від їхньої адміністрації, мови й культури.

Першим відомим скіфським правителем на індійській землі був Мауес (Мога), який близько 80 року до н.е. заснував нову державу на території сучасного Пакистану (Гандхара, Пенджаб). Він прийняв царський титул «махараджадіраджа» — «великий цар царів», що відображало його претензії на легітимну владу над усім регіоном. Від Мауеса збереглося чимало монет, на яких поєднуються елліністичні та місцеві індійські елементи: його портрет — в центральноазійському стилі, а написи — грецькою та кхароштхі.

Найвідомішим з династії індо-скіфських царів був, мабуть, Азілісес, а також його наступники Азес І та Азес ІІ, які розширили території скіфської держави, включивши до неї значну частину Північної Індії — аж до долини Гангу. Вони продовжували традицію двомовних монет, наслідуючи індо-грецький стиль, але водночас вводили свої титули, нові образи та символіку. Саме монети царя Азеса ІІ вважаються свідченням завершення індо-грецької доби: ймовірно, він або переміг, або одружився з нащадками останніх греко-індійських царів.

Скіфи, хоч і походили з кочового середовища, швидко адаптувалися до індійської осілої культури. Вони продовжували підтримувати буддизм, як і індо-греки до них. Численні написи, особливо в Гандхарі, підтверджують, що скіфські правителі жертвували на буддійські монастирі, будували ступи й святилища. У культурному сенсі їх можна вважати продовжувачами елліністично-індійського синтезу, який отримав нове життя в межах нової кочової династії.

Проте скіфська влада в Індії не була стабільною. Вже в I столітті н.е. її почали витісняти інші народи — насамперед кушани, які прийшли з території сучасного Таджикистану й Афганістану. Кушанські царі остаточно захопили столицю Таксілу та інші ключові міста, поклавши край пануванню індо-скіфів.

Проте скіфський слід в Індії залишився глибоким. Вони змінили політичну карту регіону, посилили поширення буддизму, сприяли розвитку мови кхароштхі, а також залишили по собі велику кількість монет і написів, які дозволяють сучасним історикам відтворити картину перетину степової і індійської культур.