ІНСАЙТИ | КУЛЬТУРА

Як експериментування повертає бізнесу стратегічну точність

У корпоративному ландшафті, де інтуїція досі часто править балом, культура експериментування стає свого роду «радаром», що виводить компанії з туману суб’єктивних рішень. Системний тестинг — це не просто інструмент оптимізації, а операційна дисципліна, без якої сучасна організація ризикує ухвалювати рішення в режимі «стріляємо навмання».

На думку Стефана Томке (Stefan Thomke), професора Гарвардської школи бізнесу й автора книги «Experimentation Works», компанії недооцінюють силу наукового підходу, і саме це стає їхнім системним ризиком.

Чому експерименти настільки корисні

1➕Дані знімають пелену суб’єктивності

Експеримент — це система стримувань і противаг для менеджерського его. Наприклад, у Bing проста зміна формату показу реклами, яку менеджер не підтримав, принесла понад $100 млн додаткового доходу за рік. Справжній драйвер — не інтуїція керівника, а можливість кожного співробітника ініціювати тест.

2➕Інтуїція часто помиляється — і це нормально

Томке наголошує на парадоксі: найбільш оплачувані й досвідчені управлінці найменше готові сказати «я не знаю». Але прогнозування поведінки споживачів — зона невизначеності за визначенням. Експеримент дає менеджеру право не вдавати всезнання — і водночас ухвалювати сильніші рішення.

Що заважає компаніям більше експериментувати

1➕Брак інфраструктури

Історично лише технологічні гіганти на кшталт Amazon, Netflix чи Microsoft могли створювати власні «фабрики експериментів». Хоч сьогодні ринок пропонує готові платформи та статистичні рушії, багато компаній досі не зробили навіть мінімальних інвестицій.

2➕Страх негативних наслідків

Зупинити невдалий експеримент легко технічно, але менеджери бояться втратити трафік, отримати скарги чи показати колегам, що гіпотеза була хибною.

3➕Когнітивний дискомфорт

Коли результат тесту суперечить досвіду команди, вона починає критикувати не ідею, а інструмент.

Томке наводить приклад, коли керівник подзвонив постачальнику ПЗ з обуренням, стверджуючи, що «алгоритм зламався», бо тест показав: менше вибору — краща конверсія.

Так працює спадкове мислення — і саме проти нього повстає експериментальний підхід.

Культура експериментування

Якщо технології можна купити, то культуру — ні. Симптоми, що вона не працює:

❯ результати тесту ігноруються;
❯ «м’які» аргументи перемагають доказові;
❯ висновки підмінюються статусними заявами;
❯ гіпотези запускаються хаотично.

Томке пропонує простий тест на зрілість культури:

❯ якщо на нараді хтось спонтанно запитує «де експеримент?» — культура працює;
❯ або, якщо на зустріч заходять із фразою «ось результати експерименту», навіть не дочекавшись питання — культура вже вкоренилася.

Як масштабувати експериментування

🔽Модель 1. Централізована. Окрема команда запускає тести під ключ на запит бізнесу. Підходить для старту, дозволяє контролювати якість і уникати хаосу.

🔽Модель 2. Децентралізована. Кожен підрозділ має автономію запускати експерименти. Швидкість висока, але зростає ризик розпорошення експертизи.

🔽Модель 3. Центр передового досвіду (CoE). Це гібридна модель: невелике ядро експертів володіє методологією, а в бізнес-одиницях працюють локальні фахівці, інтегровані в команди.

Роль менеджера в середовищі, де вирішують тести

Томке виокремлює три ключові функції.

1➕Сформувати великий виклик. Експериментування не має перетворитися на «стрілянину по площах». Приклад виклику: «Стати №1 за зручністю користувацького досвіду в галузі».

2➕Забезпечити інфраструктуру. Менеджер — не той, хто ухвалює рішення «на інтуїції», а хто забезпечує інструменти, процеси, шаблони тестування та легкість запуску експериментів.

3➕Демонструвати особисту дисципліну. Менеджер має діяти за тими самими правилами: якщо тест суперечить очікуванням — приймати дані, а не відмовлятися від експерименту. Це формує новий стандарт лідерства: менеджер не «вгадує», а «перевіряє».

#експериментування #культура

⏺Strategic Insights