Якщо подивитись екранізацію «Життя Чака» Стівена Кінга, то можна зробити висновок, що Бог ⠌⢈⡡⠥⠨⢐⡡. Це погана новина.

А хороша новина — він нас колись усіх ⢘⠉⠢⠩⡊. Нас, маю на увазі, українців.

Це, якщо що, не спойлер, а мій нічим не обґрунтований песимістичний висновок.

Фільм починається з Апокаліпсису. Відповідь, чому нас усіх цікавить ця тема проста — самому помирати страшно. Та й прикро. Всі собі далі живуть, насолоджуються Кінгом, а ти все? А от коли гуртом усім помирають — о, ну можна.

Повернемось до Чака

Одного дня в місті з’явився банер. Фото чоловіка середніх літ і напис: «Чак Кранц. 39 чудових років. Спасибі, Чаку!» Наче звичайне привітання. Та цей текст раптом починають транслювати всюди: на радіо, в інтернеті, на вуличних графіті й просто на вікнах будинків. Ніхто не знає, хто такий Чак.

Мені фільм сподобався, планую з цікавості прочитати «оригінал». Якщо що, то це адаптація однойменної повісті зі збірки «Якщо кров тече». Є в КСД.

Хто вже встиг подивитись екранізацію? Як вам?

in book we trust