Я́КОВЛІВ Андрій Іванович (11.121872, Чигирин — 14.05.1955, Нью-Йорк) — історик права, дипломат, громадсько-політичний діяч. Дійсний член НТШ (1926), УВАН. Закінчив Київську духовну семінарію, вивчав право у Юрʼєвському університеті (1898–1902), працював юрисконсультом та адвокатом у Києві, викладав право. Після Лютневої революції 1917 заснував Товариство українських адвокатів, був обраний до УЦР. З березня 1918 — директор канцелярії УЦР, згодом голова дипломатичної місії УНР в Австро-Угорщині та Нідерландах. З 1923 жив у Празі, працював в УВУ, став професором і ректором. Співзасновник Товариства Музею визвольної боротьби України, директор Українського національного інституту у Варшаві (1939). Активно брав участь у діяльності Державного центру УНР в екзилі, був Міністром юстиції та Головою уряду УНР в екзилі (1944–45). Після війни жив у Бельгії, з 1952 — у США, де очолював Правничу секцію УВАН у Нью-Йорку. Досліджував історію українського права та взаємовідносини між Україною і Росією.

🗺 Історія України 💔