Якось Акіра гостював у свого товариша та побачив полотно, придбане ним в антикварній лавці. Стиль нагадував Бурлюківський. Треба було напружитися, щоб прочитати внизу прізвище — Бурлюк, 1921. Неймовірне співпадіння!

За власний кошт японець разом з друзями відреставрував полотно. Це зайняло два роки, ще два роки тривали бюрократичні процеси перш ніж їм вдалося особисто подарувати це полотно Сумському художньому музею. Відтоді «Пейзаж на морському узбережжі» протягом 12 років знаходився на Сумщині, де Давид Бурлюк народився.
(Сподіваюся, картина разом з іншими евакуйована…)

Захоплення Бурлюком підштовхнуло 74-річного Акіру вчити українську. Він почав читати вірші Шевченка та Українки, а також перекладеного українською Бурлюка, бо в оригіналі той писав російською.

Уявіть, як мистецтво може впливати на міжнародні культурні відносити з іншими країнами, з якими здавалось би — що у нас спільного?

Нехай ця історія до 143 річниці з дня народження Давида Бурлюка буде нагадуванням про це.