Якість освіти треба оцінювати не за знаннями і навіть не за успіхом, а за рівнем щастя і стосунками.

Я це усвідомив, коли вчергове відповідав на запитання, чи дійсно демократична школа робить людей успішнішими. Вийшло отак:

«Демократична освіта як явище має сотні тисяч випускників по світу. І це просто люди, які живуть свої життя. Вони не виграють і не програють іншим людям в адаптивності, зате зберігають теплі довірливі стосунки з батьками і мають менше болю для психотерапії».

Насправді досліджень про вплив освіти на успіх – до сраки. Вона має певний ефект, але він губиться на фоні суттєво вагоміших показників, у першу чергу загального інтелекту та рівня освіти батьків.

Загалом схоже, що для успіху освіта просто має бути. Якою саме вона буде – не так важливо, якщо людина хоче і може вчитися.

І саме тому критерій щастя та стосунків виходить на перший план. Щоби хотіти вчитися, потрібні умови. Якщо освіта дитини викликає у неї тривогу та/або псує ваші стосунки – варто змінювати підхід.

Знання важливі. Ми мислимо знаннями. Ми ухвалюємо рішення на основі знань та мислення. Тому пропонувати глибокі знання і складне мислення – важлива задача будь-якої освітньої системи. Просто це має відбуватися лише коли забезпечені передумови: емоційна стабільність та небайдужість до світу. Тоді кожен буде вчитися так глибоко, як дозволяє інтелект.