— Як в твоєму житті зʼявився захват театром — і які вистави чи режисери найбільше вплинули на твою любов до цього мистецтва?
Ще дитиною мене кілька разів зводили в ТЮГ і ляльковий театр. З підліткового віку ми з найкращою подругою Сонею разом почали ходити по театрах, музеях і різних галереях — я ще глибше занурився у світ прекрасного. Потім мені пощастило через іншу товаришку діставати запрошення в Нацоперу, де трапилися мої перші досвіди перегляду балету. З тих пір я обожнюю театр як інституцію, що живе власним бентежним життям. В Італії завдяки університету (навчаюся на культурології зі спеціалізацією в історії мистецтва й театру) я почав щомісяця ходити до театр.
Щодо авторів: ще зі школи мені дуже сподобався Мольєр, особливо «Тартюф» і «Міщанин-шляхтич», який є у шкільній програмі. У старших класах — Генріх Ібсен та його «Ляльковий дім» – маніфест Нори наприкінці пʼєси актуальний для жінок і сьогодні. З молодих (хоча він уже давно не молодик) режисерів відмічу Ромео Кастеллуччі – його монументальні вистави підкорюють сцени світу. Узагалі я більше спеціалізуюся на балеті, тому скажу, що безмежно люблю Баланчина, Бежара й Ролана Петі (особливо його візію на балет «Коппелія»).
— У твоєму стилі багато вінтажу — ти легко поєднуєш сучасні бренди з дуже давніми, ніби працюєш із часом як з матеріалом. Що вінтаж дає такого, чого не може дати нова річ?
Вінтажні речі зараз прийнято називати ті, яким більше, ніж 20 років. У моїй колекції є невеличка сумочка-поше з бісеру з 1940-х. Маю вінтажні кліпси Dior родом із 1980-х, хустки Accornero від Gucci з 1970-х. Для мене це мої statement piece, через які я формую власний стиль і те, як я себе презентую світові.
Для мене вінтажна річ — це відрізок історії, у який вплетений сенс і мотив, те справжнє, що нині вже замінене масовим виробництвом. Я дуже ціную речі з історією, бо для мене вони про справжнє. Одягаючи вінтажну брош на жакет з 1980-х, я відчуваю себе вишукано й елегантно, бо упевнений в увазі до кожної деталі свого аутфіту.
Також я міксую в образі сучасні речі (дуже люблю COS, Arket, Filippa K) — моя естетика наповнена речами з «класичного» гардеробу та має велику кількість простих ліній і лаконічних кольорів. Люблю білий, бежевий, чорний, сірий, а на контрасті – червоний і помаранчевий, яскраво-синій, золото.
— Що б ти порадив тим, хто зараз лише починає формувати власний стиль?
Гадаю, це прислухатися до себе, пробувати, гратися з формами. Я впевнений, що стиль — це наше відображення. Яку музику ви слухаєте? Яке кіно дивитися? Які книжки читаєте? З якими людьми ви дружите? Чим себе оточуєте? Це запитання, які треба ставити собі для того, аби зрозуміти, хто саме ви, а звідси вже й виходити на власний стиль.
Як на мене, найкраще розвинути смак і почуття допомагають візуальні пошуки й багатогодинне переглядання візуально гарного: картини, кіно, парки, гори, море..у кожного свій візуальний pleasure. Тому я б порадив опиратися виключно на себе й не будувати власну персоналію і стиль через призму інших людей. Але надихатися ними важливо.
__________
це друга частина розмови з Вовою Мотричуком — фешн-журналістом, візіонером & дослідником історії моди й мистецтва.