Як дні летять!..
Ні, не летять — мелькають,
Не вгледіти нічого навкруги,
Як у вікні вагонному, щезають
Минулих літ серпневі береги.

Позаду вже... Ой Боже, — все позаду.
Це правда, хоч пекуча і гірка...
Пожовклий сад навіює досаду,
Холодний дощ із хати не пуска.

Не хочеться ні плакать, ні сміятись,
Лише збагнуть, цей світ ще раз збагнуть...
А дні летять... І п'ятий, і десятий —
Ховаються в осінню каламуть.

Що прокричать, як гуси, звуком низьким.
Чи зрозумію зойк той до пуття?
Мить... Лише мить — від риски і до риски.
І мить та називається — життя.

#Вірші | #Вадим_Крищенко
Чайка на крижині