Я її боялась!
Бо це така собі книга-цеглинка Марії Косян на 600 сторінок.
Тому боялась, як боїться серйозних стосунків волелюбний парубок.

Обережно знайомилась із світом Прошарків, що перехрещується зі світом реальним, і поступово погоджувалась на «стосунки».
А потім занурилась у гамірний «табір» для дорослих з котеджем, садиком та пляжем на березі кришталевого моря.
У пригоди і пошуки, й перестала боятись.
Пораділа, бо це ж можна всеньке літо визбирувати між сторінок слівця й метафори.
А їх чимало!
Красивих і дивних.
Повнісінько красиво-дивних метафор!

Ну, наприклад:

Хлопець прикипів худими ребрами до автівки.

Насмішкуваті чорні зіниці зблискують крізь стріли вій.

Сонячний промінь вдаряється в чорну стіну волосся й гасне.

Його зап'ясток упольований смартгодинником.

Сутінки гуснуть фіолетовим шатром, сонце остаточно сповзло в нервові обійми моря.

Я обертаюся на самі вуха.

Вулиці зі скошеними яснами бруківки.

Обличчя хаотично поїдене зморшками, ніби обкусане міллю.

Словом, я у «стосунках» 😉