2025-09-25 12:02:07
⁃ Я устал, я ухожу.
Сказав Конор (мій ірл хост), бросив роботу на півдороги і пішов спати.
Вчора хлопці пилили гілки старих дерев, що стирчать з нашого паркану. Розділили обсяг роботи - Алекс пиляє, Конор збирає і утилізує. Але не сталось. Так і покинув (як на фото)
Ви знаєте, ірландці вміють поважати свої почуття. Ті, що глибоко в середині. Прислухаються до них, не поспішають, не виконують вигадані нормативи, і тому НЕ нервують. І живуть сто років.
Щось йде не так, як від мене очікували оточуючи? Ну і фіг з ним.
Не зачаровуйтесь, щоб не розчаровуватись.
Спочатку я нервувала, коли жила у #бабаРоза і для вирішення якогось питання (що по суті займає 5 хв) ми витрачали дві години часу! Бо - спочатку чай, сідай за стіл, давай поговоримо. Коли до неї приїздили родичі, це затягувалось на півдня. Хоча в Україні ми таке розрулювали одним телефонним дзвінком.
Виховані на лозунгах "выше-быстрее-сильнее", ми навчені планувати день, ставити перед собою завдання і доповзати до результату. Ціною неймовірних зусиль. Вже без задоволення і емоцій.
А от ірландці вміють радіти маленьким речам. І головне - помічати їх.
Сьогодні сонячно і не має дощу? День вже чудовий!
Дивлюсь як радіє Алекс (мій латв.хост) врожаю томатів. Їх там на миску назбиралось, половина бурих. Ми б порвали собі всі нерви, намагаючись зібрати з теплиці максимум овочів. Це ж час, затрачені гроші, сили та сподівання. Треба так, щоб тими помідорами завалити всю кухню, влаштувати три дні консервації, накрутити соку, ще й родичам роздати відрами.
А в нього навпаки. "Я виростив, я зміг". Велетні, а не помідори. Стирчать з теплиці, як молоді дерева. І такий невеличкий результат.
⁃ В следующем году научусь, будет лучше.
Ось така філософія. Не лаяти себе за те, що не зміг. А хвалити за те, що вже тобі вдалось зробити ❤️
** мабуть, це останній допис про хлопців. Для новеньких - я живу по програмі АРП в інтернаціональній родині геїв і писала історії під тегом #моимальчики
Планую і надалі жити з ними, платити 200€ в міс за кімнату, доки діє програма для українців.
*** жіночці, що купує будинок в Дубліні в кредит, бажаю удачі. Не переїздіть в Порталінгтон, лишайтесь в Дубліні. І поменше розповідайте своїм латвійським друзям про моїх хлопців.
P.S. урок засвоїла, дякую
Сказав Конор (мій ірл хост), бросив роботу на півдороги і пішов спати.
Вчора хлопці пилили гілки старих дерев, що стирчать з нашого паркану. Розділили обсяг роботи - Алекс пиляє, Конор збирає і утилізує. Але не сталось. Так і покинув (як на фото)
Ви знаєте, ірландці вміють поважати свої почуття. Ті, що глибоко в середині. Прислухаються до них, не поспішають, не виконують вигадані нормативи, і тому НЕ нервують. І живуть сто років.
Щось йде не так, як від мене очікували оточуючи? Ну і фіг з ним.
Не зачаровуйтесь, щоб не розчаровуватись.
Спочатку я нервувала, коли жила у #бабаРоза і для вирішення якогось питання (що по суті займає 5 хв) ми витрачали дві години часу! Бо - спочатку чай, сідай за стіл, давай поговоримо. Коли до неї приїздили родичі, це затягувалось на півдня. Хоча в Україні ми таке розрулювали одним телефонним дзвінком.
Виховані на лозунгах "выше-быстрее-сильнее", ми навчені планувати день, ставити перед собою завдання і доповзати до результату. Ціною неймовірних зусиль. Вже без задоволення і емоцій.
А от ірландці вміють радіти маленьким речам. І головне - помічати їх.
Сьогодні сонячно і не має дощу? День вже чудовий!
Дивлюсь як радіє Алекс (мій латв.хост) врожаю томатів. Їх там на миску назбиралось, половина бурих. Ми б порвали собі всі нерви, намагаючись зібрати з теплиці максимум овочів. Це ж час, затрачені гроші, сили та сподівання. Треба так, щоб тими помідорами завалити всю кухню, влаштувати три дні консервації, накрутити соку, ще й родичам роздати відрами.
А в нього навпаки. "Я виростив, я зміг". Велетні, а не помідори. Стирчать з теплиці, як молоді дерева. І такий невеличкий результат.
⁃ В следующем году научусь, будет лучше.
Ось така філософія. Не лаяти себе за те, що не зміг. А хвалити за те, що вже тобі вдалось зробити ❤️
** мабуть, це останній допис про хлопців. Для новеньких - я живу по програмі АРП в інтернаціональній родині геїв і писала історії під тегом #моимальчики
Планую і надалі жити з ними, платити 200€ в міс за кімнату, доки діє програма для українців.
*** жіночці, що купує будинок в Дубліні в кредит, бажаю удачі. Не переїздіть в Порталінгтон, лишайтесь в Дубліні. І поменше розповідайте своїм латвійським друзям про моїх хлопців.
P.S. урок засвоїла, дякую