🫂«Я рада, що моя мама померла» Джаннетт Маккерді

видавництво: Артбукс, оцінювання не етичне

Коли я сіла за написання відгуку, то стикнулася з дилемою: вперше за довгий час кількість стікерів в книжці перевищувала п’ять. В пошуках тих декількох цитат мені довелося знову прожити життя з Джаннетт, і посмак заграв новими фарбами.

Я розчарована в людях. Вони мене дратують. Іноді навіть огидні. Не знаю точно, коли саме це почалося, певна лише, що порівняно недавно й що це пов’язано з моєю популярністю. Я втомилася від того, як лди поводяться зі мною. Ніби я – їхня власність. Ніби я їм щось винна. Я не вибирала собі такого життя. За мене це зробила мама.

Це мемуари впізнаваної акторки Нікелодіан, що почала свою кар’єру в дуже ранньому віці. Здається, що може ховатися за цим ідеальним життям дитини-підлітки-юніорки, що мала славу, гроші та власний серіал? Насправді, все погане, що можна уявити. Мати, яка нав’язала їй свою мрію, яка до двадцяти не залишала її довше ніж на декілька годин (вона супроводжувала її навіть у ванній, миючи разом зі старшим братом до вісімнадцяти років), яка шпетила її за нормальну вагу, зробила анорексичкою та рхпшницею. Забороняла спілкування з невигідними людьми та хлопцями, через що Джаннетт так і не пізнала підліткового кохання, а перший поцілунок був на знімальному майданчику.

На зйомках я зіграла гірше, ніж на прослухуванні. Я налажала. Мені хотілося б, щоб мама перестала про це нагадувати, однак я розумію, що вона робить це заради мого ж розвитку. Мама не бажає мені зла. Вона лише хоче, щоб я припинила все псувати й викладалася на повну. Знає, що я вмію справляти враження, і чекає від мене саме цього. Вона просто намагається бути хорошою мамою.

Я не можу підібрати слів, аби виразити весь той спектр емоцій, які я прожила разом зі спогадами Дженнетт. Моментами це походило на художню книжку, бо ну такого не може бути. Але як показує практика, так може. Таке не вигадаєш заради скупої сльози в читача. Це треба пережити, відчути та пропрацювати.

Шлях Дженнетт до самоусвідомлення та самоідентичності був неймовірно важкий та тернистий. Починаючи з дитячих ролей, коли вона боялася піти наперекір матері, бо це зробить її сумною, та закінчуючи життям без неї, коли смерть забрала з собою, здається, і начинку самої дівчини. Вона стала пустою, зламаною та загубленою. Іронічно, що з дитинства всі приховані, справжні емоції Маккерді випускала саме на не улюбленій роботі — акторстві. Бо важко грати, коли ти переживаєш схожі почуття.

— Як це взагалі сталося?
— Ну, дівчинка, яку ми взяли на цю роль, не виконувала вказівок. Вона весь час усміхалася, скільки б ми їй не казали бути сумною. На відміну від вашої доньки. У неї прекрасне сумне лице.

Булімія, рхп, анорексія, сепарація, особисті кордони, незалежність, власне «я» - це лише третя частина проблем та питань, які Дженнетт підіймала в терапії / рефлексії, аби відпустити своє минуле і стати собою. І читаючи всі ці моменти мені хотілося її сильно обійняти та сказати, як я нею горжусь. Так, це був і є тернистий шлях, який вона долає до сьогодні, але ця робота над життям, якщо можна так сказати, колосальна. Важко осягнути весь пиздець, який вона пройшла, але я склоняю голову перед її стараннями та бажанням все виправити.

Мемуари знову це зробили. Зруйнували та зібрали мене назад. Вау.

Раджу.

#дегустація