Я повернулася до моря і взяла з собою її, щоб показати Карпатам Балкани.

Якщо одним словом — сподобалась!
Дуже сподобалась — якщо двома.

Тут, під палітуркою, справжні гори.
Гори, які не перетворилися на каруселі. Маршрути, які не уподібнилися маршруткам, не пропускають натовпи пасажирів.

А ще я знайшла тут «свої» думки, осяяння і знаки.

Те, що ти згадуєш, красивіше, як те, що бачиш на чітких фото. У них нема магії. Вони применшують пережите.
Гори наживо вищі, наживо трава зеленіша. Ти був там наживо! Думав інакше, дихав інакше. Пахло інакше.

Я примирився з думкою, що нічого нікому не винен. Не мушу відгаратати маршрут, щоб хтось сказав: «Зараховано!». Узагалі це книжка про необовʼязковість. Про те, що ми ходимо в гори так, як нам добре, а не так, як комусь здаватиметься крутим.

Я усвідомив, що на ведення блогу не маю ні сил, ні вмінь, ані бажання. Десь-колись постити — не рахується. Вернуся, то буду писати книжку. Це мій блог і моє кіно.

«Арка Карпат» стала і для мене дорогою до себе 🤎⛰️