2025-08-06 02:02:30
Я дуже люблю слешери — і старенькі й традиційні, і їхнє сучасне переосмислення, але от читаючи Гендрікса, трохи замислилась про троп «останніх дівчат», який зараз отримує нову хвилю уваги у західних текстах.
На перший погляд, цей троп, як і будь-який інший, можна відстежити до давніх давен, наприклад, до казок типу Червонї Шапочки або біблійних мученицьких притч.
🔪 Але саме в тому вигляді, в якому він існує зараз, він суто американський і історично навряд би міг сформуватись десь іще, бо ж «остання дівчина» — це не тільки та, що вижила у нестримній різанині, але саме та, що в певний момент «переродилась» всередині, взяла долю у власні руки і знищила монстра.
Стала активною учасницею подій, розпалилася прагненням помсти і власноруч здолала лиходія, а не дочекалась, коли за неї це зробить лісоруб, принц або божа кара.
Тобто, це по суті горорне відзеркалення типової американської мрії, основна концепція якої у тому, що досягти чогось можна лише доклавши певних зусиль і вийшовши за межі своєї звичної поведінки.
Європейській традиції індивідуалізм властивий менше, і якщо подумати, в Україні, наприклад, такий троп не міг би зародитись хоча б тому, що в традиційному уявлені, виживання однієї людини — це скоріш трагедія, а не чеснота.
Вартісною для нас є перемога, здобута разом; масова перемога над масовим ворогом — що цілком логічно з точки зору наших історичних реалій.
🩸 До того ж, всі ці слешерні історії про «останніх дівчат» багато в чому засновані на трукраймі, і тут ми знов впираємось у факт, що у нас трукрайм не так розповсюджений, кримінальні новини не такі публічні, а система правосуддя досить закрита і таємнича.
Відповідно, не так розвинений і сам жанр слешеру — є певні потуги, але це здебільшого калька з американських історій, та й то це важко назвати масовим явищем у сучасній українській літературі.
І мені здається, що саме через усі ці культурні особливості, троп «останньої дівчини» у нас не прижився б органічно, а все одно виглядав би штучно і недоречно, хоча сучасне українське суспільство вже й більше тяжіє до індивідуалізму.
Культ жертовності і спільноти у нас все ж міцніший за культ особистої перемоги, тож цікаво, яким чином міг би формуватись український слешер і які тропи були б у ньому популярні.
#темнатеорія
На перший погляд, цей троп, як і будь-який інший, можна відстежити до давніх давен, наприклад, до казок типу Червонї Шапочки або біблійних мученицьких притч.
🔪 Але саме в тому вигляді, в якому він існує зараз, він суто американський і історично навряд би міг сформуватись десь іще, бо ж «остання дівчина» — це не тільки та, що вижила у нестримній різанині, але саме та, що в певний момент «переродилась» всередині, взяла долю у власні руки і знищила монстра.
Стала активною учасницею подій, розпалилася прагненням помсти і власноруч здолала лиходія, а не дочекалась, коли за неї це зробить лісоруб, принц або божа кара.
Тобто, це по суті горорне відзеркалення типової американської мрії, основна концепція якої у тому, що досягти чогось можна лише доклавши певних зусиль і вийшовши за межі своєї звичної поведінки.
Європейській традиції індивідуалізм властивий менше, і якщо подумати, в Україні, наприклад, такий троп не міг би зародитись хоча б тому, що в традиційному уявлені, виживання однієї людини — це скоріш трагедія, а не чеснота.
Вартісною для нас є перемога, здобута разом; масова перемога над масовим ворогом — що цілком логічно з точки зору наших історичних реалій.
🩸 До того ж, всі ці слешерні історії про «останніх дівчат» багато в чому засновані на трукраймі, і тут ми знов впираємось у факт, що у нас трукрайм не так розповсюджений, кримінальні новини не такі публічні, а система правосуддя досить закрита і таємнича.
Відповідно, не так розвинений і сам жанр слешеру — є певні потуги, але це здебільшого калька з американських історій, та й то це важко назвати масовим явищем у сучасній українській літературі.
І мені здається, що саме через усі ці культурні особливості, троп «останньої дівчини» у нас не прижився б органічно, а все одно виглядав би штучно і недоречно, хоча сучасне українське суспільство вже й більше тяжіє до індивідуалізму.
Культ жертовності і спільноти у нас все ж міцніший за культ особистої перемоги, тож цікаво, яким чином міг би формуватись український слешер і які тропи були б у ньому популярні.
#темнатеорія