Я думаю, що більшість цивільних живуть у провині. У тому числі ті, які "забули про війну".

Ця емоція занадто болюча, в ній неможливо знаходитися довго, і тому люди її дисоціюють. Водночас дуже рідко вона може бути причиною для продуктивних рішень, тому що для продуктивності необхідно відчувати власну силу, а провина силу забирає.

Тому люди намагаються про війну не думати, а якщо доводиться спілкуватися з військовими, то дуже хочуть почути від них шось типу "ти не погана людина, продовжуй жити як живеш, мені з цим норм".

Тобто по факту, цивільний хоче, щоби військовий обслужив йому його емоційний біль. І так не має бути.

Треба припинити тікати від провини, а нести її у психотерапію та перетворювати на конструктивні дії.

Цивільний не має бути хорошим для військових, він має бути корисним.

Якщо ми вже в тилу, треба тримати цей тил якісно. Військовим несемо ресурси і підтримку, а свої емоції несемо психотерапевту.

До речі, це також і одна з двох основних причин, чому погано закриваються збори. Перша – у значної частини людей дійсно менше грошей. Друга – системні волонтери пишуть суцільно про біль, а для більшості людей це не працює, якщо воно роками.

Тому збираємо на екскаватор із позитивною рішучістю.
Збір: https://send.monobank.ua/jar/52tDzeCLKA