Я дочитав. І в цілому я (знову) ненавиджу людей, які безвідповідально ставляться до свого батьківства. Які не розібравшись зі своїми тарганами в голові - народжують дітей. Ще й не одну.

Конкретно в цій історії їх було 6.

Рубі Френк завжди мріяла про чоловіка, будинок і сімʼю. Вона мріяла материнством, тому що про це постійно наголошували у церкві. Материнство - то святе.
Першою зʼявилась Шері, власне авторка книги «Будинок моєї матері», потім зʼявився Чед і вже інші діти, імена яких Шері не називає. Тому що це їх історія.

Що відбувається у будинку? З такого важливого для розуміння - плакати дозволено лише матері, Рубі, і, здається, вона це робила постійно. Шері ходить на заняття з піаніно, яке вона терпіти не може, а Чед стає тим самим проблемним підлітком-розбишакою.

І десь в той час, підгледівши у своїх сестер (⣠ ⡡ ⠎⠱⠱⡁ ⡢⡔ ⢊⡢⡌⠖ ⢤⢔ ⡔ ⣈⠦⠋⠚⠕ ⣠⠰⠱⢡⢂⠤⢰ ⡘) жінка вирішує завести YouTube-канал і фільмувати життя своєї сімʼї. Чи запитала вона про це у своїх дітей? Ні, вони ж діти, а навіщо?)
Якесь відео вистрілює - і понеслась. Бренди, слава і імідж класної, дружньої родини, коли все взагалі не так. Рубі фільмує, до прикладу, як виголює своїй доньці бровк. І обкладинкою відео було обличчя Шері у сльозах і назва «ШЕРІ, МЕНІ ТАК ШКОДА». І ви зрозуміли.

Важливим обʼєктом в цій книзі також є й інше зло - Джоді Гільдебрант. Я так і не зрозумів, як я можу вам її представити. Засновницю секти ConeXXions? Директрисою культу?
Вона значно вплине на розвиток Рубі як матері (з менш абʼюзивної до більш) і також буде відповідати за свої злочини перед законом.

Фух, полилось з мене достатньо. Я описав ситуацію загалом. А я думаю, ви розумієте, що відбувається далі.
Жесть. І ще раз жесть.

Мені сподобалась ця книга.

Вона настільки художньо обрамлено, що це читається як фікшн про дуже-дуже-дуже погані часи однієї родини.
І хотів би я сказати, що це плюс, але це ж мемуари!
Я прям чітко бачив, як редактура попрацювала над книгою, щоб вона була менш складною в розумінні, більш художньою.
До прикладу, «Я рада, що моя мама померла» (волею неволею порівнюю, бо тематики, в принципі, ідентичні) — мова дуууже жива. І це читається голосом самої Дженнет.
А тут не чув я цього голосу Шері Франк.

До деяких виборів Шері питання теж були, але ЦЕ ЇЇ ЖИТТЯ, яким вона хоче поділитись з читачем, тож я не маю ніякого морального права «радити», або ще шось.

Але ця історія відбувалась в реальному світі. З реальними людьми - і це жесть.
Деякі думки Шері взагалі до мурашок. Наприклад, про молодших брата і сестру, які найбільше постраждали - що лише вони можуть визначити ЧИ РОЗПОВІДАТИ ЇХ ІСТОРІЮ.
Або про нарцисизм і те що це не вибір людини, а дуже складний комплекс з багатьох чинників і ситуацій, які відбувались у людині.

Тому раджу ознайомитись з цією книгою.

#Peachвідгук