І справді – уже майже серпень. Він наближається не вдень, а ночами. Вступає в воду, вплітає мідні нитки в луг. Але ночі – от де він найвідчутніший. Загалом літні ночі глухі й гарячі, а в серпні вони стають прозорі й високі. З тих ночей уже гостро пахне огуд і починає відчуватися покинутість, яка у вересні стане сильною, у жовтні нестерпною, а в листопаді затулить собою все. У серпні тривожно і дзвінко. Усе навколо карбоване, важливе, його хочеться запам'ятовувати назавжди, як сцену прощання. Вода холодна, але уважна, значна, дає себе вбирати – може, тому корови в серпні стоять на водопої довше, а підходячи до своїх дворів, тривожно дмуть і бояться йти в хліви. Вони вдихають перші голубі дими, бгають у крижма жухлий травостій, торкаються рогами верхніх вишневих гілок, струшуючи листя. А всі людські намагання бути в цей час затишними самі для себе, солодко жити й ловити сонце терплять неминучу поразку, адже серпень – це час, коли зі скрипом відчиняється брама світу.

© Сергій Осока