і навіть у самому багатолюдному натовпі він завжди виділяється саме так, немов промінь світла серед темряви.
навіть не помічаю, хто саме мене оточує.
навколо шум і кроки, а всередині тихо і легко. з ним не треба нічого робити – просто бути поруч і відчувати, як світ трохи стихає, як серце вирівнюється, як думки стають легкими, і здається, що цієї миті достатньо, щоб усе було на своєму місці.
шкода, що навіть в таких моментах час минає занадто швидко.
в голові лиш:
«і нехай тільки весь світ почекає..»