І як же я обожнюю історію «Клятвенного солдата»!
От здається, першу частину прочитав 2 місяці тому і якось забув, ну, ретелінг «Падіння Дому Ашерів», прикольно, як авторка обіграла і придумала державу, придумала цікаву систему займенників.

А коли сів читати за один присід «Те, що бенкетує вночі» — згадав, за що я так полюбив це!

За оцю прекрасну атмосферу. Напруженості. Готики. Якоїсь темноти. Якоїсь нечисті. Всього-всього!
І це вміщається в 150 сторінках і коли сама розв’язка, до якої йдуть Алекс Істон і його друзі - вона триває всього лише 10 сторінок - це кайф! Тобі всього вистачає і ти от прямо задоволений.

Звісно деякі моменти я не до кінця зрозумів, але для цього в мене є завтрашній книжковий клуб, де ми про це все поговоримо.