2025-07-28 02:02:30
Гораціо Нельсон Джексон, 31‑річний лікар‑авантюрист із Вермонту, уклав парі на 50 доларів, що перетне Сполучені Штати автомобілем менш ніж за 90 днів.
І ось 23 травня 1903 року він і його механік Сьюелл К. Крокер відправилися в дорогу із Сан-Франциско на 20‑сильному Winton Touring Car, який Джексон охрестив «Vermont». Вони їхали без даху над головою, без запасних шин, детальних карт, на їхньому шляху не передбачалося мереж АЗС (у всій Каліфорнії заправних станцій тоді було лише шість).
На початку ХХ століття бензин продавали в першу чергу в аптеках та на залізничних станціях – як розчинник або пальне для ламп.
Першу поламку мандрівники дістали вже за 20 км: злетів ремінь вентилятора. Та це було лише початком. В Орегоні їм доводилося переїжджати дерев’яні містки з прогнилими дошками, час від часу тягнули машину кіньми через ріки, бо брід був глибший за кліренс.
В Айдахо автолюбителі ночували просто неба. Саме там Джексон купив у фермерів бульдога на ім’я Бад і спеціальні мотоциклетні окуляри, щоб захистити його очі від дорожньої куряви.
У Скелястих горах машина зазнала серйозної поламки – тріснула кришка картера. Крокер зробив деталь з бляшаного молочного бідона, заклепав її цвяхами та проїхав так 400 км до найближчої кузні.
У Небрасці вони втратили ящик із запчастинами. Довелося телеграфувати на завод Winton у Клівленд і чекати на запасні шини, доправлені потягом. На рівнинах між Омахою й Чикаго «Vermont» їхав просто по рейках, бо по інших дорогах їхати було неможливо. Попри це, середня швидкість трималася на рівні 30 км/год, а денний пробіг рідко падав нижче 100 км.
О 04:30 26 липня 1903 р. екіпаж урочисто в’їхав у Нью‑Йорк через Вашингтонський міст, подолавши близько 5 400 км за 63 доби і 12 годин. Джексон виграв парі, а преса назвала поїздку «народженням автошляхової Америки»: одразу після їхнього фінішу автомобільні клуби Нью‑Йорка, Чикаго й Сан‑Франциско об’єдналися у Лігу добрих доріг, почавши кампанію за федеральне фінансування шосе.
Пес Бад пережив подорож і залишився з Джексоном. «Vermont» і захисні окуляри собаки нині експонуються у Смітсонівському музеї.
-----------
Добре, що зараз мандрувати значно легше: заправки, наїдки у дорожніх кафе, значно кращі дороги та комфортні авто. Принаймні, так працює BlaBlaCar. Про не менш цікаві літні мандрівки-пригоди читайте тут.
І ось 23 травня 1903 року він і його механік Сьюелл К. Крокер відправилися в дорогу із Сан-Франциско на 20‑сильному Winton Touring Car, який Джексон охрестив «Vermont». Вони їхали без даху над головою, без запасних шин, детальних карт, на їхньому шляху не передбачалося мереж АЗС (у всій Каліфорнії заправних станцій тоді було лише шість).
На початку ХХ століття бензин продавали в першу чергу в аптеках та на залізничних станціях – як розчинник або пальне для ламп.
Першу поламку мандрівники дістали вже за 20 км: злетів ремінь вентилятора. Та це було лише початком. В Орегоні їм доводилося переїжджати дерев’яні містки з прогнилими дошками, час від часу тягнули машину кіньми через ріки, бо брід був глибший за кліренс.
В Айдахо автолюбителі ночували просто неба. Саме там Джексон купив у фермерів бульдога на ім’я Бад і спеціальні мотоциклетні окуляри, щоб захистити його очі від дорожньої куряви.
У Скелястих горах машина зазнала серйозної поламки – тріснула кришка картера. Крокер зробив деталь з бляшаного молочного бідона, заклепав її цвяхами та проїхав так 400 км до найближчої кузні.
У Небрасці вони втратили ящик із запчастинами. Довелося телеграфувати на завод Winton у Клівленд і чекати на запасні шини, доправлені потягом. На рівнинах між Омахою й Чикаго «Vermont» їхав просто по рейках, бо по інших дорогах їхати було неможливо. Попри це, середня швидкість трималася на рівні 30 км/год, а денний пробіг рідко падав нижче 100 км.
О 04:30 26 липня 1903 р. екіпаж урочисто в’їхав у Нью‑Йорк через Вашингтонський міст, подолавши близько 5 400 км за 63 доби і 12 годин. Джексон виграв парі, а преса назвала поїздку «народженням автошляхової Америки»: одразу після їхнього фінішу автомобільні клуби Нью‑Йорка, Чикаго й Сан‑Франциско об’єдналися у Лігу добрих доріг, почавши кампанію за федеральне фінансування шосе.
Пес Бад пережив подорож і залишився з Джексоном. «Vermont» і захисні окуляри собаки нині експонуються у Смітсонівському музеї.
-----------
Добре, що зараз мандрувати значно легше: заправки, наїдки у дорожніх кафе, значно кращі дороги та комфортні авто. Принаймні, так працює BlaBlaCar. Про не менш цікаві літні мандрівки-пригоди читайте тут.