ГОЛОВНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ МАНІФЕСТ ТИЖНЯ

Микита Потураєв пише заклик щодо подолання внутрішньополітичної кризи (очевидно, що будучи впливовим членом парламенту, він від чуває цю "внутрішньополітичну кризу", бо назовні ми її не відчуваємо)...

Важливі фактори:

1) Україна, що не дивлячись на чверть століття демократії останні 7 років опинилася в штучному стані однопартійної більшості в парламенті -- рефлексивно усвідомлює саме цей фактор, як джерело політичної кризи.

2) Без жодного тиску ззовні парламентська монобільшість сама пропонує: коаліційне об’єднання та коаліційний уряд як шлях виходу з політичної кризи.

3) Насправді "політична криза", інспірована останніми антикорупційними розслідуваннями, є продуктом суто внутрішньої рефлексії українського політикуму, до котрого належить автор допису. "Назовні" у нашої країни жодних проблем немає. Внутрішній антикорупційний скандал і західною пресою і політичним істеблішментом сприйнятий як неприємний факт, котрий, як не дивно, не конвертувався поки що в вимоги проведення дострокових виборів чи переформатування влади.

4) Кроки, що абсолютно вірно та прагматично формулює Микита -- є кроками "на випередження". Котрих, в такому вигляді, повторюся, ні зовнішні партнери, ні внутрішні політичні настрої в країні не вимагають...

5) Я був би навіть не проти щодо повернення роботи українського парламенту та уряду з режиму "монобільшості" (котру вони не зуміли втримати чомусь) до режиму "коаліційного уряду" інспірованого коаліцією парламентських сил, якби це дійсно було "вимогою суспільства", що вела до "розрядки" політичної кризи.

Але оскільки це не є нічиєю вимогою (ні зовнішньою, ні внутрішньою) -- очевидно, що навіть будучи реалізованою в запропонованою Микитою варіанті -- це не призведе до врегулювання нинішньої політичної кризи.

Бо полісі-мейкерів цієї кризи пропонований Микитою варіант навряд чи влаштує.

А отже, всі компроміси та варіанти її врегулювання від Микити залишаться марними. Якщо не шкідливими (з точки зору досягнення політичної мети відновлення стабілізації виконнавчої влади)...

Відтак маємо: напередодні чергового раунду переговорів Зеленського в Стамбулі про МИР (що б це не означало), пропозицію переформатування уряду, інспіроване "про-президентською" більшістю в парламенті. Основний меседж котрого -- "а давайте без виборів поділимося владою з кількома опозиційними фракціями"! Чого не вимагає ні Захід (в широкому сенсі), ні громадськість всередині країни...

Отже якщо Програмний Маніфест Микити Потураєва та пропонований ним сценарій на є пропозицією виходу із внутрішньо-політичної кризи не є інструментом чи відповіддю, здатною посилити переговорну позицію Президента Зеленського в Стамбулі, то чим він є?

І коли ми так поставимо питання, то ми з кричущою очевидністю усвідомимо відповідь на ного: пропозиція Микити є Декларацією (вимогою) перерозподілу владних повноважень між Офісом Президента та "монобільшістю" президента в парламенті, котра була (об’єктивно) позбавлена бідь-якого суттєвого впливу на внутрішню політику в державі. Особливо останні критичні 4 роки війни.

А тепер ця "монобільшість" що зайшла в парламент завдяки президенту Зеленському (як би хто до нього не ставився), відчувши найменший поштовх в бік його влади (яким би вмотивованим чи не вмотивованим він не був) -- вирішила скористатися моментом та "розподілити" частку влади в нашій воюючій країні від Президента та його офісу на свою користь! І готова заради цього навіть "зрадити" його, поділившись частиною "відібраного" впливу з опозиційного до чинного президента фракціями...

Ось як я зрозумів справжню суть цього, без перебільшення сказати, головного політичного маніфесту тижня, що написав Микита...

А як зрозуміли його ви?

Пишіть, будь-ласка, в коментарях: