Француз Жером доєднався до 2 Інтернаціонального Легіону не одразу, як виникла така можливість – мав ще вирішити певні справи у французькій армії.

До наших лав долучився у 2023-му і прослужив рік, потім повернувся додому на вісім місяців. Але не всидів – повернувся в Україну.

«Я приїхав, бо росія чинить страшну агресію. Україна потребує безпеки і захисту, і я можу зробити свій внесок. Тож я тут – як сапер, але хочу доєднатися до піхотної роти й битися, – каже він. – В легіоні мені не було складно. Моє перше завдання було на оборонних позиціях, коли ми захищалися у траншеях. Побратими мені все показали: звідси ми стріляємо, тут ми спимо, тут обороняємося… Такі були мої перші тридцять хвилин на передовій. Потім почався обстріл, мене схопив побратим і повалив на землю, так ми і лежали. Снаряд впав у пяти метрах від мене. Побратим врятував моє життя. Це було бойове хрещення. Страшно виконувати свою роботу, знаючи що за тобою стежать із дронів. Коли я розкладаю міни в двадцяти метрах від росіян, вони мене не бачать, але коли ми в наших траншеях, вони обстрілюють дуже сильно.
Важко було у Серебрянському лісі. Ми втратили там хороших людей».

Друзі й сімʼя Жерома досить важко прийняли його рішення воювати за Україну. Шість місяців рідні з ним не спілкувалися.

«Зараз вони розуміють, що я тут роблю», – каже Жером.

Бути сапером – не для слабодухих:

«Коли я йду на завдання, обираю гарний час. Інколи я йду із кимось, інколи сам. Завжди ризикуєш, що тебе можуть вбити. З міномету чи дроном.

Комунікація в батальйоні інколи буває складною, але я знаю англійську та іспанську, і мені нормально. Без іспанської мені було б важко виконувати мої місії. Але головне, що ми всі дружні». (с) Сергій Демчук