#Фотопоезія 💛

Ти мене гуцулом називала,
Та не знала, що в душі гуцула
Словом ніжним ти вогонь роздула,
Що роздула ватру,— ти не знала.

Як вона розпалахтілась дуже,
Ти байдуже глянула на мене,
Слово інше кинула, студене,
Потоптала ватру ти байдуже.

Залишились іскри в попелищі,
А найближчі друзі ненароком
Заглядають в душу добрим оком,
Радять погасити все найближчі.

Тільки хто ж то погасить зуміє
Перші мрії, перші поривання?
У багатті другого кохання
Першого завжди іскринка тліє.

✍️📚 Дмитро Павличко, 1952

👩‍🎨📷 Дмитро Павличко з дружиною Богданою в гуцульському вбранні, 1958 р.

Про свою дружину поет говорив так:
Я одружився 1958 року, і тоді ж народилася наша дочка Соломія. Моя дружина — це моя велика любов. Вона мені подобалася, була гарна, вона ще й тепер гарна. Це велика тайна, на чому тримається шлюб. Моя дружина Богдана завжди поділяла мій український біль, мою боротьбу за Україну. Хоч вона ніколи мене не хвалила, але я завжди відчував її підтримку. Між чоловіком і жінкою є ще той почуттєвий зв'язок, який неможливо пояснити.