2024-08-01 12:00:01
FAITHXTRACTOR — Loathing & The Noose (LP, 2025). Рецензія
Цей рік точно стане для мене роком великих відкриттів — і за це я, звісно, вдячний ЗСУ. Ми живемо у світі, де знайти нову музику, здавалося б, найлегше: кілька кліків на стримінгу — і перед тобою цілий список крутих релізів. Так сталося і з FAITHXTRACTOR, щоправда, натрапив на них у щомісячній добірці журналу PopMatters. І мушу сказати: з цим гуртом не просто варто познайомитися — це обов’язково.
⚫ Якщо назва навіває вам асоціації з дезметалом — не поспішайте з висновками. На своєму шостому альбомі американці розширили рамки звучання далеко за межі ортодоксального дезу. Тут і блек, і треш, і навіть відтінки думу — така собі стильова «салатниця». І навіть якби я не вичитав це в описі, то, ймовірно, здогадався б сам: цей альбом — про пошук нових горизонтів.
Слухається він доволі легко — жодного напруження. Вже перший трек Noose of Being нагадав мені звучання гуртів із лейблу Dark Descent (не плутати з однойменною рольовою грою), де акцент робиться на максимально «підземельний» продакшн. Віднести композицію до якогось одного жанру важко: тут і фрагменти олдскульного дезу, і трешеві вкраплення, і доволі «почорніле» зведення.
На альбомі виразно відчувається вплив скандинавської сцени початку 90-х, трешу та американської школи. Звучання коливається десь між Marduk, Asphyx, Suffocation, Autopsy, Morbid Angel — залежно від треку. Наприклад, Ethos Moribund буквально напханий каскадними мелодіями та сплавом блекненд-трешу, що не дає жодної паузи на перепочинок.
Гітарні соло — захопливі, їх тут чимало, але вони не перетягують увагу, а звучать як контраст до брутальних, розмашистих рифів, додаючи концентрат мелодійності.
Ці мелодійні пасажі схрещують жанрову патетику з думовими настроями, і часом нагадують атмосферу Swallow the Sun своєю неймовірною красою. Тож не дивно, що альбом завершується найбільш думовою композицією Cerecloth Vision Veil, яка звучить як сплав ґетеборзької сцени з флоридською.
✔️ Уся ця стилістична комбінація позитивно позначилася на продакшені: Loathing & The Noose вийшов авантюрним, сміливим у своїй подачі, з нестримною енергією, заразливими хуками, постійним грувом і блискучими соло. Він балансує між архаїчною злобою первісної людини та вивіреною технікою — ричить, ніби дикий звір з-під земної кори, який ось-ось вирветься на поверхню.
➿➿➿➿➿
Дата релізу: 10.01.2025
100% у плейлист: The Loathing, Fever Dream Litanies, Ethos Moribund, Cerecloth Vision Veil
🎙Співзвучні: Tomb Bold, Worm, Sentient Horror
🌟🌟🌟🌟
🎧 Слухати: Spotify🎵| Deezer 🎹| YT Music🎹|Apple Music 🎵
#DeathMetal #DoomMetal #USA
Цей рік точно стане для мене роком великих відкриттів — і за це я, звісно, вдячний ЗСУ. Ми живемо у світі, де знайти нову музику, здавалося б, найлегше: кілька кліків на стримінгу — і перед тобою цілий список крутих релізів. Так сталося і з FAITHXTRACTOR, щоправда, натрапив на них у щомісячній добірці журналу PopMatters. І мушу сказати: з цим гуртом не просто варто познайомитися — це обов’язково.
⚫ Якщо назва навіває вам асоціації з дезметалом — не поспішайте з висновками. На своєму шостому альбомі американці розширили рамки звучання далеко за межі ортодоксального дезу. Тут і блек, і треш, і навіть відтінки думу — така собі стильова «салатниця». І навіть якби я не вичитав це в описі, то, ймовірно, здогадався б сам: цей альбом — про пошук нових горизонтів.
Слухається він доволі легко — жодного напруження. Вже перший трек Noose of Being нагадав мені звучання гуртів із лейблу Dark Descent (не плутати з однойменною рольовою грою), де акцент робиться на максимально «підземельний» продакшн. Віднести композицію до якогось одного жанру важко: тут і фрагменти олдскульного дезу, і трешеві вкраплення, і доволі «почорніле» зведення.
На альбомі виразно відчувається вплив скандинавської сцени початку 90-х, трешу та американської школи. Звучання коливається десь між Marduk, Asphyx, Suffocation, Autopsy, Morbid Angel — залежно від треку. Наприклад, Ethos Moribund буквально напханий каскадними мелодіями та сплавом блекненд-трешу, що не дає жодної паузи на перепочинок.
Гітарні соло — захопливі, їх тут чимало, але вони не перетягують увагу, а звучать як контраст до брутальних, розмашистих рифів, додаючи концентрат мелодійності.
Ці мелодійні пасажі схрещують жанрову патетику з думовими настроями, і часом нагадують атмосферу Swallow the Sun своєю неймовірною красою. Тож не дивно, що альбом завершується найбільш думовою композицією Cerecloth Vision Veil, яка звучить як сплав ґетеборзької сцени з флоридською.
✔️ Уся ця стилістична комбінація позитивно позначилася на продакшені: Loathing & The Noose вийшов авантюрним, сміливим у своїй подачі, з нестримною енергією, заразливими хуками, постійним грувом і блискучими соло. Він балансує між архаїчною злобою первісної людини та вивіреною технікою — ричить, ніби дикий звір з-під земної кори, який ось-ось вирветься на поверхню.
➿➿➿➿➿
Дата релізу: 10.01.2025
100% у плейлист: The Loathing, Fever Dream Litanies, Ethos Moribund, Cerecloth Vision Veil
🎙Співзвучні: Tomb Bold, Worm, Sentient Horror
🌟🌟🌟🌟
🎧 Слухати: Spotify🎵| Deezer 🎹| YT Music🎹|Apple Music 🎵
#DeathMetal #DoomMetal #USA