ЕМОЦІЙНЕ ВИГОРАННЯ — ЦЕ НЕ ПРО СЛАБКІСТЬ

Це про те, що ти довго була сильною.
Занадто довго.

Коли ти тягнеш усе — і не кажеш ні.
Коли встигаєш для всіх, але не для себе.
Коли звикаєш бути «ок», навіть коли боляче.

Вигорання не стається в один момент.
Воно підкрадається тихо:
в апатії, у роздратуванні, у втомі, що не минає навіть після сну.
У бажанні втекти. У небажанні бути.

💭 Якщо ти це читаєш і відгукується — знай: ти не одна.
І найперше, що ти можеш зробити — це зупинитись.
Видихнути.
Запитати себе: «Що мені зараз справді потрібно?»

Почни з малого:
– випити води
– лягти на підлогу і просто полежати
– послухати себе, а не світ
– дати собі право не бути продуктивною
– сказати комусь «мені важко»

І памʼятай: повертатися до себе — це теж дія.
Це теж важливо. Це теж любов 🤍