Емілі Сент-Джон Мандел «Море спокою», видавництво Vivat 🌟

Давно не читала фантастику. І це було дуже вдале повернення до жанру 🔥

"2020 рік, Мірелла намагається з’ясувати причину зникнення своєї подруги та шукає зустрічі з чоловіком, якого прагне вбити. 2203 рік, Луїза зі своєї місячної колонії вирушає на переповнену людьми Землю, де проходить останній книжковий тур. 2401 рік, науковці висувають гіпотезу про те, що дійсність — це лише імітація. Відтак Ґаспері-Жак Робертс із журналу «Непередбачене» береться досліджувати часові аномалії. Особисті історії з різних епох поступово нашаровуються. Бо все й усі пов’язані. Подорожі в часі, паралельні світи, аномалії, пандемії, війни, спроби порушників хронології всесвіту її зберегти — на вас чекає фантастична мандрівка лабіринтом, у якому хочеться заблукати... "

«Море спокою» — невеличка, легка в читанні книга, ідеально доповнює добірку книг на вечір. Але при цьому вона залишає після себе більший слід, ніж деякі товстезні романи. Мені дуууже сподобалось!

Різні епохи, Земля і колонії, особисті трагедії й великі катастрофи, пандемії та війни. Подорожі в часі тут не просто цікавий прийом — вони стають способом поставити найважливіші питання: про відповідальність, людяність, наслідки наших виборів, смерть. Тож крім цікавого сюжету, тут багато психологізму і рефлексій.

"Джесіку обурювало все на світі, що неминуче, коли ходиш по світу і шукаєш чим обуритися. "
"Я до того, що завжди щось коється. Гадаю, ми, як вид, маємо бажання вірити в те, що живемо в кульмінаційний момент історії. Це такий різновид нарцисизму."
"Хіба ж більшість із нас не помре доволі некульмінаційним способом, а наша смерть не залишиться непоміченою майже всіма і не стане лише сюжетним моментом в історіях життів людей, які нас оточують."

І, так, пандемія може здаватися вже не дуже актуальною темою, але наслідки війни — те, що зараз болить кожному з нас — у книзі звучать напрочуд близько. Це робить історію дуже справжньою, такою, що чіпляє.

"Ні, "вижив" — неправильне слово. Едвінове рухоме тіло повернулося з-під Пасендале. Тепер він думав про своє тіло лише в механічних термінах. Його серце, попри все, продовжувало тріпатися. Він продовжував дихати. Мав хороше фізичне здоров'я, хіба що був без ноги, але фундаментально нездорову психіку. Бути живим на світі було важко."
"Сон стабільно переносив його назад в окопи, тож він уникав сну, а це означало, що той чекав на нього в засідках скрізь, за читаннями у бібліотеці, в садочку, раз чи двічі за вечерею. "
"Пам'ятай, як тобі пощастило, що ти подорожуєш. Пам'ятай, що деякі люди ніколи не покидають цю планету."
"Прокидатися на одній планеті, а надвечір опинятися на іншій — це різка переміна, але насправді не така вже й рідкісна. Можна прокинутись одруженим, а тоді твоя дружина вдень помирає. Можна прокинутись у мирний час, а в обід твоя країна вже в стані війни. Можна прокинутись і нічого не підозрювати, а під вечір стає ясно, що почалася пандемія."

Фінал виявився для мене неочікуваним, цікавим. Якщо хочете почитати книгу про подорожі у часі, яка змусить задуматися, — це саме той варіант 👍

#кт_відгук

Книготерапія 📗Підписатись