🟧 Ехо моря, 1862, Фредерік Лейтон

🟧 Вона слухає мушлю (акт самозаглиблення), притуливши її до вуха, ніби намагається почути "голос" хвиль. Її постава спокійна й замислена, погляд спрямований униз це мить глибокого внутрішнього слухання.

🟧 Мушля виступає як символ пам’яті, луна минулого, і водночас - зв’язку людини з природою.

🟧 Світло лагідно огортає її тіло, підкреслюючи ніжність шкіри та плавність ліній. На фоні спокійне море і далекий обрій, занурений у легку імлу, що створює відчуття тиші й безмежності.