Дивлюся, що несеться якась херня про мати. Так от, я мат в мові не використовую, а ним розмовляю. Від'їбиться від обсценної лексики

Але хто краще про мат скаже ніж Митець? Далі, пряма мова Леся Подерв’янського:

НЕ Я НАВЧИВ УКАЇНЦІВ МАТЮКАТИСЯ І ТИМ БІЛЬШЕ НЕ Я НАВЧИВ ЦЬОГО ДІТЕЙ. Мене батьки та дідусь із бабусею привчали, що треба бути більш-менш цивілізованим: не плювати собі під ноги, і не казати після кожного слова слово «бл*дь», я, «бл*дь», пішов, «бл*дь», у гастроном, «бл*дь». Це не те, щоб табу, просто це не цікаво.

Слово «х*й» вперше почув у дитсадку. До мене підійшов мій собрат по нещастю, я вже не пригадую, як його звали, і сказав:

– Подя, я знаю, що таке «х*й».

– Що? – Запитав я.

– Це ж*па, - відповів він

Ти ростеш в інтелігентній сім’ї, тебе бережуть. У тебе є дідусь, який закінчив класичну гімназію, є інтелігентна бабуся і є батько і мати. І от тебе віддають в дитячий садок. Достатньо двох-трьох походів у дитячий садок – і все, ти вже все знаєш! Все те, чого тебе не навчили мати, батько, дідусь і бабуся - тебе навчать товариші з дитячого садка, старші і мудріші за тебе.

І, безперечно, що це тобі десь в житті стане в пригоді. Тому що життя, от таке, як воно є. Я не кажу, погане чи добре - таке, як воно є, і його треба любити, таким, яке воно є. І не треба бути такою оранжерейною квіткою, тому що зав’янеш дуже швидко. Достатнього буде якогось дурного погляду чи плюне хтось, і все… І ти зав’янеш... Тому необхідний, чорт забирай, цей дитячий садок.

В моїй сім’ї матюків зовсім не вживали. Але ж життя складається не тільки із сім’ї… Я був таким досить жвавим хлопчиком, і на мене впливала і вулиця, і друзі, і двір, і школа, а потім армія, інститут… Так що це не вплив моєї сім’ї – ні баби з дідом, ні батька з матір’ю...