Душевна сила дає найбільшу міць… Хто дав моральну силу Швеції і Норвегії? Не войовничі заміри і наскоки, а письменники її; вони винесли свій нарід між європейські народи, вони збудили в свойому народові повагу до себе і розуміннє своєї душі і своєї мети. Ліно Федорівно, народ без території, — все ще лишається народом, але народ без літератури вже втрачує право на се велике слово — народ.

✍️📚 Людмила Старицька-Черняхівська «Крила», 1913

Цікаво, що рівно про це зараз пише Артур Дронь, ця ідея живе! Жанр «Крил» характеризується, як «Буденна драма на IV дії», але має стільки глибоких думок і так мені подобається, що збірка «Містянки» лежить на столі, і я просто часом заглядаю у неї. Завжди знаходжу щось нове. От і зараз, згадав про це фото.

👩‍🎨🎨 Володимир та Андрій Сухорські, Пам'ятник Тарасові Шевченку, 1992

Раптом ви не впізнали, це пам’ятник, який стоїть нині у центрі Львова. На фото з архіву скульптора Володимира Сухорського — процес його створення у Аргентині, передмістя Буенос-Айреса. Цікаво?

Ось так і виходить, що на пам’ятник, який львів’яни хотіли поставити сотню років, збирали буквально цілим світом. Коштів не вистачало, і тоді знайшовся меценат з Аргентини.
Нас з братом привезли в Аргентину, де працювали над пам’ятником близько року. Було трохи важко, бо це не була майстерня, а лише ливарня. Доводилось самим виконувати інженерні роботи, каркас, розтяжки, великі конструкції на 14 метрів під відкритим небом.

Скульптор пригадує, що саме в Аргентині вони виготовляли модель Шевченка і відливали у бронзі. Щодо стели, яка височіє поблизу пам’ятника, то в Аргентині виготовили гіпсову модель. Далі її різали на шматки по два метри висотою і перевозили контейнерами в Київ. Згодом на столичній фабриці «Художник» стелу відливали.