🤌 Дочитую "Книгарку з Парижу", яка несподівано стала дуже органічним продовженням "Книги для дітей", тільки без бісячого вайбу зайвих (для мене) вставок.

І якщо в Баєтт були високіє, високіє атнашєнія™ в плані родинних зв'язків, то тут — між видавчинею і автором. Бо постійно хочеться навернуть йому потиличників і ніжно так спитати "а ху-ху не хо-хо?"