Дочитав книгу, про яку мало говорять. А дарма. Вона заслуговує книжкових клубів по ній, відео в тіктоках і безліч відгуків, де люди пишуть, що їм від неї погано як і мені. 
Збирачі ягід – це те, що я так люблю у книжках. Історична основа, сімейна хроніка, таємниця і майже відсутні події, які так можуть відволікати від того, про що хоче розповісти автор(-ка). 

🫡 Давайте одразу: анонс цієї книги пройшов повз мене. Я не знав про що вона, допоки не натрапив на статтю Goodreads про книги, які найбільше читають у читацькому челенжі і вона була на одній із перших сходинок в розділі історичний фікшн. У відео, яке я знімав на YouTube я сказав, що не бачив чи буде вона українською, в той час як вона вже була на останніх днях передзамовлення у Vivat. 
І з моменту, як я ознайомився з анотацією, з декількома відгуками – це моє. 
А ще, багато хто з вас на Книжковій країні, та будь-де питав у мене улюблений жанр. І я ніколи, ніііколи не можу відповісти на це запитання. А тут якось само в голові виринуло: та це ж історичний фікшн! Це ж ідеально! Майже усі книги які мають певний історичний фон мені ДУЖЕ сподобались. 

➡️ Так давайте ж з початку поговоримо про історичний фон Збирачів ягід. У нас 20 сторіччя. В центрі сюжету сім’я, яка походить з племені мікмаків. Це корінний народ, який живе на атлантичному узбережжі Канади (звідки родом авторка) та північно-східної частини США (це Мейн). Власне у Мейні і відбувається події книги. 
Оповідачем є Джо, наймолодший хлопець з сім’ї, яка на літо і початок осені приїджає для того щоб збирати ягоди на полях містера Елліса. Одного дня зникає молодша сестра Джо, наймолодша у сім’ї маленька Руті. І саме з того моменту хлопець ментально травмується, тому що постійно картає себе у її зникненні. Це частково вплине на його дорослішання і сприйняття себе як чоловіка.
В той же час маємо ще один POV – дівчинка Норма, яка живе з батьками, які занадто нею опікуються, навіть не дозволяють вийти їй пограти у двір. До речі, Норма теж постійно себе картає, але за головний біль її матері, який виникає після розповідей дівчинки про сни, які їй сняться. Поля, якась жінка, хлопчик і люди, які кричать “Руті!”, “Руті!”. 

✨І о боже мій, ЯКА. ЦЕ. КРАСИВА. КНИЖКА. Давно вже не клеїв таку кількість стікерів, але авторка класно володіє словом, особливо вразила ця цитата
Тріщини, які я старанно продовбував у своєму житті та шлюбі, спричинили рукотворний землетрус. Він був настільки руйнівний, що зупинити його було неможливо.
Так, читається це важко, але лише через те що ти зупиняєшся, щоб декілька разів перечитати, як красиво написані емоції персонажів. Як красиво авторка надає їм характеристики. 
І як я вже написав раніше – тут майже немає подій. Здається, ти одразу розумієш головну загадку, але тобі цікаво на власні очі переконатись чи це так. Це дуже помірне чтиво, яке дає більше насолодитись словом і задати питання: а як би вчинив я? А що б відчував я? Дві лінії йдуть майже в унісон, в момент, коли мені хотілось сказати: “та шось я не розумію, коли це, як це, щось тут нелогічно” – авторка одразу дає пояснення. Навіть ця лінійна хаотичність вона приваблює і не злить (як в інших книжках, бо інколи це прям дратує!). 
Ще мені дуже сподобалось, як багато в чому перегукуються ці дві лінії. Якщо перечитати історію пам’ятаючи розв’язку або перечитувати знаючи перебіг подій – можна здивуватись і побачити, як часто герої були близькі до розв’язки. Але тоді б не було цієї прекрасної книги! 🥹

Ця книга заслуговує книжкові клуби. У мене є багато запитань, які я би хотів обговорити. Зараз, прочитавши цю книгу найкраще, що я можу зробити – це поставити себе на місце головних героїв. Подумати, як би вчиняв я? Чи керував би мною холодний розум, а не емоції? 

Чудова книга. Говоріть про неї більше! Купуйте її більше! 
Це топ. 

5 ⭐️ / 5 ⭐️

#Peachвідгук