2024-08-01 12:00:01
🌅 Доброго ранку, друзі!
Сьогодні хочу поділитися з вами неймовірно щирим і глибоким листом, який знайшов на просторах інтернету. Цей лист — про ЛЮДЕЙ з великої літери, не про політику, не про гучні імена — а про справжнє людське.
Хоча адресат, якому він був надісланий, уже давно поза законом, — зміст листа не втратив ані краплі своєї сили. Я дозволив собі перекласти його українською, щоби кожен із вас зміг відчути цю історію серцем:
⸻
🔻
Ариадна Ефрон у листі до …………….:
Колись мене «вели етапом» з Крайньої Півночі до Мордовії — йшла війна, було голодно і страшно, довгі, далекі етапи загрожували смертю. Дорогою мене завезли до якогось табору на кілька днів — змінювався конвой. Відправили мити підлогу в їдальні; стояла зима, на чорній підлозі вода замерзала, сил не було. А справа була вночі — мию, мию, тру, тру… зайшов якийсь чоловік, теж в’язень, — спитав, звідки я, куди йду, чи є в мене гроші, продукти на такий довгий і страшний шлях?
Пішов. Потім повернувся, приніс подушечку-думку, мішечок цукру і 300 рублів — велика сума для в’язня! Дає все це мені — чужа людина чужій людині… Я питаю — як його звати? Мовляв, приїхавши на місце, напишу чоловікові, він поверне Вам борг.
А той чоловік — високий, худорлявий, з живими веселими очима — відповідає:
«Моє ім’я Ви все одно забудете за довгу дорогу. А якщо й не забудете і чоловікові напишете, і він мені “поверне борг”, то грошовий переказ мене не застане, сьогодні ми тут, а завтра там — усе це марно».
— «Але як же, — кажу я, — кому ж повернути — я не можу просто взяти?»
— «Коли у Вас буде можливість, — відповідає він, — “поверніть” тому, хто буде так само потребувати, як Ви зараз. А той у свою чергу “поверне” зовсім іншому, а той — третьому… На тому й стоїмо, люба дівчино, так і живемо!»
Він поцілував мені руку і пішов — назавжди.
Не знаю досі, хто він, як його звати, але цей борг я віддавала десятки й сотні разів — і віддаватиму, доки жива.
«Думка» його збереглась у мене й досі, а той цукор і ті гроші рятували мені життя протягом майже тримісячного етапу.
⸻
💭 Мораль? Можливо, в житті ми не згадаємо всіх імен. Але пам’ять про справжню доброту — живе в діях, які ми робимо для інших. Без камер, без пресрелізів, без гучних фраз. Просто — передай далі.
🤝 З такими історіями хочеться починати день.
Підписуйтесь на наш канал, якщо цінуєте життя, гідність і добро не на словах:
https://t.me/zahistadvokativ
Сьогодні хочу поділитися з вами неймовірно щирим і глибоким листом, який знайшов на просторах інтернету. Цей лист — про ЛЮДЕЙ з великої літери, не про політику, не про гучні імена — а про справжнє людське.
Хоча адресат, якому він був надісланий, уже давно поза законом, — зміст листа не втратив ані краплі своєї сили. Я дозволив собі перекласти його українською, щоби кожен із вас зміг відчути цю історію серцем:
⸻
🔻
Ариадна Ефрон у листі до …………….:
Колись мене «вели етапом» з Крайньої Півночі до Мордовії — йшла війна, було голодно і страшно, довгі, далекі етапи загрожували смертю. Дорогою мене завезли до якогось табору на кілька днів — змінювався конвой. Відправили мити підлогу в їдальні; стояла зима, на чорній підлозі вода замерзала, сил не було. А справа була вночі — мию, мию, тру, тру… зайшов якийсь чоловік, теж в’язень, — спитав, звідки я, куди йду, чи є в мене гроші, продукти на такий довгий і страшний шлях?
Пішов. Потім повернувся, приніс подушечку-думку, мішечок цукру і 300 рублів — велика сума для в’язня! Дає все це мені — чужа людина чужій людині… Я питаю — як його звати? Мовляв, приїхавши на місце, напишу чоловікові, він поверне Вам борг.
А той чоловік — високий, худорлявий, з живими веселими очима — відповідає:
«Моє ім’я Ви все одно забудете за довгу дорогу. А якщо й не забудете і чоловікові напишете, і він мені “поверне борг”, то грошовий переказ мене не застане, сьогодні ми тут, а завтра там — усе це марно».
— «Але як же, — кажу я, — кому ж повернути — я не можу просто взяти?»
— «Коли у Вас буде можливість, — відповідає він, — “поверніть” тому, хто буде так само потребувати, як Ви зараз. А той у свою чергу “поверне” зовсім іншому, а той — третьому… На тому й стоїмо, люба дівчино, так і живемо!»
Він поцілував мені руку і пішов — назавжди.
Не знаю досі, хто він, як його звати, але цей борг я віддавала десятки й сотні разів — і віддаватиму, доки жива.
«Думка» його збереглась у мене й досі, а той цукор і ті гроші рятували мені життя протягом майже тримісячного етапу.
⸻
💭 Мораль? Можливо, в житті ми не згадаємо всіх імен. Але пам’ять про справжню доброту — живе в діях, які ми робимо для інших. Без камер, без пресрелізів, без гучних фраз. Просто — передай далі.
🤝 З такими історіями хочеться починати день.
Підписуйтесь на наш канал, якщо цінуєте життя, гідність і добро не на словах:
https://t.me/zahistadvokativ