— Добре. Тоді я, мабуть, піду.
Я починаю розвертатися, але він зупиняє мене, тягнучи за поділ моєї сукні.
У світлі, що ллється з трейлера, обличчя його майже не видно, але я чітко бачу нерішучість на ньому. — Елл. Ми погана ідея через мене. Не через тебе. Гаразд?
— А я не вважаю, що ми погана ідея, — відповідаю я, і бачу, як у нього напружується щелепа. — Я думаю, ми ідея, якій варто дати шанс.
Тоді я встаю навшпиньки і цілую його. Легко. Ніжно. Цей поцілунок повна протилежність тому, що було раніше між нами — відчайдушному, пристрасному. Це звичайний, очікуваний поцілунок. Такий, який даруєш комусь, кого плануєш поцілувати знову.


Приходь знову розбити мені серце — Ш. В. Фарнсфорт 🩷