До того, як прочитала цю книгу, я чула про неї переважно як про антиутопію — але від антиутопії тут хіба трохи антуражу і декорацій, та і то не дуже виразних.

Фактично ж це глибоко психологічний горор, що стартує з пʼянкої непевності, стрімко набирає напруги й тиску, а тоді завершується блискучим психоделічним хаосом і повною безвихіддю, що робить його надзвичайно потужним.

📝 Історія по суті про шоу, учасники якого мають пішки пройти шлях невизначеної довжини, доки в живих не лишиться лише один.

Тобто, задум не надто складний і вишуканий, але справжня сила — у реалізації.

Це одна з тих історій, де сюжет відходить дуже далеко на задній план, бо його тут майже нема і він не надто вирізняється продуманістю, але це точно не можна зарахувати до недоліків.

Монотонне тло з майже повністю стертим фоном дозволяє повністю зосередитись на персонажах — і вони випирають на цьому одноманітному фоні дуже сильно.

Вони разюче виразні, яскраві, неймовірно справжні.

Події тривають лише кілька днів, але герої встигають розкритись, розвинутись і набути глибини ⡃ ⡡⢅⢆⢅⠜ ⡠⠑ ⠓⡁⢘⢉⠅ ⡤⢒⢐⡆⠇⠅⠆⠜ ⠬⢈ ⠑⡉⠱⣂⠙⡢⡊⠪⢃ ⢠⢃⠃⠴⡂⡠⡊⡃⠙⣈⢒.

Кінг десь трохи ненавʼязливо привідкриває завісу над тоталітарним світом, у якому цей сюжет розгортається, але зображує той світ дуже схематично і не вдаючись в деталі. Що й добре, бо елемент наукової фантастики — не найсильніший з його скілів.

Є трохи соціальної проблематики, але основою все ж є психологічні дилеми, боротьба із собою, внутрішній монолог героя, поступове усвідомлення і переосмислення себе на цьому довгому шляху. І вкраплення натуралістичного бодігорору для підсилення ефекту, що типово для Кінга.

Поступове виснаження героїв відчувається фізично.

Емоційна напруга аж дзвенить.

Неуникність розвʼязки викликає відчай.

Книга дуже крута, і я б не радила псувати враження від неї переглядом фільму, який незабаром зʼявиться у загальному прокаті, хоча більшість західних критиків і сам Кінг мою думку й не поділяють 😌

📖 «Довга хода»
✍️ Річард Бакмен aka Стівен Кінг

Видавництво КСД