До походу на «Еддінгтон» я очікував, що це буде успішна «Редакція». Тобто те, чого не зміг зробити Бондарчук: прорефлексувати загальну картину життя країни через призму "диких" широт та великих історичних потрясінь.

Втім, краще подивитися «Редакцію», ніж нового Арі Астера. І не тому, що «Редакція» краща як кіно. У цьому сенсі моя думка не змінилася: «Редакція» — недокіно, некомпетентний фільм. Тут «Еддінгтон» очевидно сильніший, і було б дивно та нечесно їх порівнювати хоча б через різницю в бюджеті та масштабі акторського складу.

Але натомість «Редакція» може запропонувати щось, чого й шукати не варто у «Еддінгтона» — актуальність та відповідність нашому контексту. Ситуація нагадує новелізацію «Одного разу в Голлівуді...». Це настільки відірвано від наших реалій (поточних і минулих), настільки неактуально, настільки америкоцентрично, настільки душно... Я не здивуюся, якщо фільм приберуть з прокату вже за пару тижнів (під час сеансу із зали вийшло +20% глядачів).

BLM, ультраправі консерватори, білий тероризм, QAnon, big tech, ковід як головне потрясіння XXI століття. Що з цього має зрезонувати із українцями? Яка з цих тем нам хоч трохи близька та зрозуміла? Може це буде актуально для європейців? Та ніби теж ні.

Ті самі «лідери думок» часто кажуть, що Росія роками змушувала нас дивитися фільми та серіали про їхній контекст, який зовсім не про нас. Але тоді навіщо нам ще більш далекий і недоладний американський контекст?

***

Звісно, це поєднується з максимально посередньою якістю самого фільму. Із двох з половиною годин «Еддінгтон» утримував мою увагу близько тридцяти хвилин. Решту часу хотілося дивитися на швидкості 2х із постійним перемотуванням.

А найбільше прикро за особливо бездарне використання акторів. Навіть уявити не міг, що Ему Стоун можна зняти так, щоб вона виглядала в кадрі нецікавою. До речі, якщо ви очікували побачити у фільмі Остіна Батлера (що було б логічно, бо він є в кожному трейлері та на постері), — не сподівайтеся. У нього тут лише три-п’ять хвилин екранного часу та з десяток реплік.

У підсумку «Hereditary» лишається найкращим фільмом Астера. І з кожною новою роботою він лише віддаляється від розуміння, як знімати справді гарне кіно.

Хоча, з інтерв’ю та подкастів видно, що «Усі страхи Бо» і «Еддінгтон» — це саме те, що йому хочеться знімати. Сумно, бо тоді виходить, що Астер — відірваний від реальності сноб із поверхневим сприйняттям мистецтва та світу загалом (про що говорили деякі критики ще з часів його заяв про «elevated horror»).

Не думаю, що дам шанс його наступному фільму. Цього разу краще б сходив на «Кубу та Аляску». Про неї писала Оксана.