Днями було моє 100-е заняття з репетиторкою англійської. Я вчу ліниво й трохи на від'їбись, не завжди роблю домашки, виділяючи на англійську час за залишковим принципом.

Мотивація в тому, що не знати англійську вже якось соромно. Ну й щоб відчувати, що хоч трохи розвиваюся, а не тупцяю на місці та деградую)

Прогрес здавався (логічно) повільним. Але щойно я взяла і прочитала два розділи Розамунди Пілчер (25 сторінок)! І це було доволі швидко! І навіть зрозуміла! І навіть було цікаво! І навіть не задовбалася читати!

Оце відчуття, просто вау 🤩

Мораль поста в тому, що навіть мінімальними лінивими кроками, якщо мати терпіння, можна кудись таки дійти )

Книжка рендомна, випадково куплена на барахолці, але вже в процесі читання зрозуміла, яка у неї актуальна назва 😁