2024-08-01 12:00:01
Devilskin — Re-Evolution (LP, 2025). Рецензія
Як давній шанувальник альтернативного року ще з дитинства, я не міг оминути новий альбом новозеландців Devilskin — і водночас уперше з ним познайомитися. Як це часто буває з альтернативним роком, він або є збірним образом усього, що представляє жанр, або дійсно намагається виходити за межі студійних і радіоформатних стандартів. У випадку Re-Evolution маємо саме перший варіант: класичний жанровий конструктор, який діє за всіма канонами мейнстриму — умовна музика для широкої аудиторії.
⚫ Цей альбом може нагадати все, що ви знаєте про жанр — від Halestorm і Shinedown до The Pretty Reckless і In This Moment. Але і в такому підході є своя родзинка — на мій погляд, вона саме у харизматичному вокалі Дженні Скаландер. Якщо вам здається, що її голос перегукується з манерою Ліззі Гейл — це непогано. Але Дженні має власні інтонаційні прийоми, її тембр м'якший і мелодійніший, вона добре керує вокальними динаміками, і технічно впевнено тримає вокальну лінію та влучно працює з емоційною напругою. Виходить у неї справді добре.
А от інструментально Re-Evolution не зовсім про еволюцію. Є пісні, які звучать дуже атмосферно та мелодійно — наприклад, Desiderium, Have I Come Undone, Once Forgotten. А інші — мов сіють пшеницю на спаленому полі. Ті ідеї, які намагаються просувати Devilskin, зупиняються на дуже банальних рішеннях або реалізовані дуже шаблонно, з ухилом у пересічний альтернативний метал, або ж є прикладами максимально невиразних інструментальних рішень (Half-Life of Dreams).
Ось, наприклад, Burn Slow могла би бути цікавою: хоч і виглядає як повільна метал-балада, але явно писалася під впливом дум-металу. Та, знову ж таки, реалізація потребує кращого форматування, тому враження такі розмазані.
Іронічно, але найбільше я критикую саме ті треки, що тяжіють до металу. Entomophobia, щоправда, має доволі “тягучий” і приємний приспів, натомість Celestial — надокучлива, перевантажена бек-вокалами й з найдовшою тривалістю, що так і не призводить до якогось драматургічного розкриття.
✔️Загалом, це альбом, який цілком може сподобатися слухачам, яким не потрібна складна музика. Це такий собі безпечний радіофрендлі реліз із впізнаваним звучанням, легким для сприйняття. Але якщо ви шукаєте щось справді вартісне, що захочеться переслуховувати знову і знову — навряд чи Re-Evolution стане таким альбомом.
Дата релізу: 11.07.2025
100% у плейлист: Desiderium, Have I Come Undone, Once Forgotten
🎙Співзвучні: Halestorm, Villainy, Sons of Texas, Black Oak Country
⭐️⭐️⭐️⭐️
🎧 Слухати: https://music.drm.co.nz/re-evolution
#AlternativeMetal #AlternativeRock #NewZeland
Як давній шанувальник альтернативного року ще з дитинства, я не міг оминути новий альбом новозеландців Devilskin — і водночас уперше з ним познайомитися. Як це часто буває з альтернативним роком, він або є збірним образом усього, що представляє жанр, або дійсно намагається виходити за межі студійних і радіоформатних стандартів. У випадку Re-Evolution маємо саме перший варіант: класичний жанровий конструктор, який діє за всіма канонами мейнстриму — умовна музика для широкої аудиторії.
⚫ Цей альбом може нагадати все, що ви знаєте про жанр — від Halestorm і Shinedown до The Pretty Reckless і In This Moment. Але і в такому підході є своя родзинка — на мій погляд, вона саме у харизматичному вокалі Дженні Скаландер. Якщо вам здається, що її голос перегукується з манерою Ліззі Гейл — це непогано. Але Дженні має власні інтонаційні прийоми, її тембр м'якший і мелодійніший, вона добре керує вокальними динаміками, і технічно впевнено тримає вокальну лінію та влучно працює з емоційною напругою. Виходить у неї справді добре.
А от інструментально Re-Evolution не зовсім про еволюцію. Є пісні, які звучать дуже атмосферно та мелодійно — наприклад, Desiderium, Have I Come Undone, Once Forgotten. А інші — мов сіють пшеницю на спаленому полі. Ті ідеї, які намагаються просувати Devilskin, зупиняються на дуже банальних рішеннях або реалізовані дуже шаблонно, з ухилом у пересічний альтернативний метал, або ж є прикладами максимально невиразних інструментальних рішень (Half-Life of Dreams).
Ось, наприклад, Burn Slow могла би бути цікавою: хоч і виглядає як повільна метал-балада, але явно писалася під впливом дум-металу. Та, знову ж таки, реалізація потребує кращого форматування, тому враження такі розмазані.
Іронічно, але найбільше я критикую саме ті треки, що тяжіють до металу. Entomophobia, щоправда, має доволі “тягучий” і приємний приспів, натомість Celestial — надокучлива, перевантажена бек-вокалами й з найдовшою тривалістю, що так і не призводить до якогось драматургічного розкриття.
✔️Загалом, це альбом, який цілком може сподобатися слухачам, яким не потрібна складна музика. Це такий собі безпечний радіофрендлі реліз із впізнаваним звучанням, легким для сприйняття. Але якщо ви шукаєте щось справді вартісне, що захочеться переслуховувати знову і знову — навряд чи Re-Evolution стане таким альбомом.
Дата релізу: 11.07.2025
100% у плейлист: Desiderium, Have I Come Undone, Once Forgotten
🎙Співзвучні: Halestorm, Villainy, Sons of Texas, Black Oak Country
⭐️⭐️⭐️⭐️
🎧 Слухати: https://music.drm.co.nz/re-evolution
#AlternativeMetal #AlternativeRock #NewZeland