Давно не було #зк_кіно

Подивилась однойменну екранізацію книги Далтона Трамбо «Джоні отримав гвинтівку». Враження в тезах (та що краще книга чи екранізація)

• цікаво, що між книгою та фільмом аж 32 роки. Роман був виданий в 1939, а премʼєра кіно відбувся в 1971 (на Канському фестивалі, де отримали Гран-прі)

• та можливо саме фактор Другої світової дещо змінив оптику Трамбо, який власне став режисером стрічки

• в центрі сюжету молодий ветеран Першої світової, який втратив всі кінцівки, а ще очі, ніс, рот та вуха

• так ось, якщо в книзі ми буквально знаходимося в голові солдата, то в кіно ми дивимось на нього ззовні, як сторонні спостерігачі. Тож при перегляді щезає ефект клаустрофобності, що є при читанні

• загалом кіно побудовано дуже близько до сюжету книги. Проте якщо в книзі сюжет — це наче просто (не так щоб аж дуже важливі) декорації навколо головної ідеї, то в кіно цей сюжет виведено на перший план, а головна ідея «збирального образу солдата не на своїй війні» просто губиться в цих драматичних декораціях (з любовною, сімейною, професійною історіями)

• тобто в кіно герой не так гучно кричить про «незрозумілу демократію», «несправедливу владу» тощо

• звісно, що хронометраж фільма має певне обмеження. В цьому випадку, адаптація сценарію все ж таки на Оскар мʼяко кажучи не тягне, бо найважливіші показові сцени (наприклад як солдата нагороджують медаллю) були безжально вирізані, проте побутові, менш важливі, сцени режисер залишив

• підсумок. В адаптації відверто занадто згладжені кути. В кіно розказано особисту історію конкретного героя, коли книга — це наче літературарний монумент невідомому солдату на братській могилі. Тому в цьому випадку книга сильніша за екранізацію, кіно в свою чергу може служити доповненням до тексту, проте як окрема картина, вона є доволі посередньою

⚡️