⬛️ Читаю вже третю книгу в серії (все так само неможливо відірватися), але зараз хочу про один епізод з другої.

🌟 Спочатку передісторія. В першому томі ми дізнаємося, що всю родину головного героя, поліцейського психіатра Сайруса Гевена, вбили, коли йому було 15 років. І зробив це його старший брат, бо йому діагностували шизофренію. Це не спойлер, це говориться ще на початку першої книги та і в решті згадується в анотаціях.

⬛ Але в першому томі здавалося, що напад люті цей в брата був неочікуваний. У другому ж томі з'ясовується, що діагноз в брата був давно, і вся родина просто собі мирно жила із параноїдальним шизофреніком, який спілкувався із голосами в голові, зламав матері зап'ясток і захоплювався ножами кілька років до вбивств.

🌟 Спрашується: напуркуа? Ви заможна родина, в вас є гроші, ім'я в суспільстві і можливості відправити відверто хворого підлітка у спеціальний заклад, де про нього піклуватимуться, слідкуватимуть за вчасністю прийняття ліків і, можливо, навіть вилікують чи скорегують ліками поведінку до соціально прийнятної. Це не проблема "ах, він переросте", "ах цей складний вік і гормони", у вас є діагноз від лікарів! І це не змушена близкість існування із людиною, яка потребує лікування, а в вас грошей на те нема.

⚪ Тож напуркуа ви не зробили нічого задля власної безпеки і безпеки свого ж власного хворого сина??? Він не сидів тихенько собі в куточку і не малював метеликів під час приступів. Він трощив стіни, він агресивно поводився, він зламав матері зап'ясток, альо?!? Все ще мало "дзвіночків" для того, аби покласти його на лікування?

🧪 Не розумію. Але нехай це буде допис не про чому так, а не інакше, а про важливість психічного здоров'я, про те, що не треба соромитися, якщо ви самі чи ваші близькі потребуєте уваги і ліків, і про те, що варто тверезо оцінювати стан власний та своїх рідних. Якось так.